Про ціну
Дуже приємно читати новини з фронту. Читати про чергові звільнені села, цілі деокуповані райони. Але за всим тим, нажаль, велика кількість людей зо поклали свою голову або здоров‘я за ці квадратні кілометри. Скільки я бачив за ці місяці хлопців і вже дорослих чоловіків, що вже не повернуться до свого життя, як воно було. Серед них багато людей, що вже ніколи не зможуть підвестися і саме дивлячись на них мені гірше за все. Пошкодження спинномозкового каналу це майже вирок. Власне, тут мало шо поробиш, нажаль.
Сьогодні спілкувався з бойовим старшиною роти. Сам він себе називав штурмовиком. Він з березня був у боях під Києвом, потім Сумська область, далі Донбас. Поранення отримав під час штурму позицій орків. Міна прилетіла і уламки наскрізь пройшли через плече. Пощастило що так. А разом з ним в нашій машині був підполковник, без частини стопи. Не знаю як отримав поранення, може і у тилу, а може і спереду, не сильно він хотів спілкуватися. Такий, з гонором, як сказали хлопці. Добре, що дядьки повернуться у стрій і далі будуть займатися штурмами і вибиванням орків з позицій, але скільки ж їх не повернеться додому, до синів, доньок, дружин та батьків.
Сьогодні дивився інтерв’ю на Ісландії з Волочаєм. І я згоден з тим скільки ж ми втратимо молоді і на скільки поколінь випадемо зі спорту. А на скільки з мистецтва, науки? Ми втратили тисячі можливих письменників, художників, потенційних лауреатів різних наукових премій. А це не кінець і кожна ніч може бути для когось останньою як на фронті, так і у власному будинку. То ж коли читаєте новини про чергове звільнене село не забувайте про тих, хто просяк земля під ним власною кров‘ю. Герої не вмирають.
Дуже приємно читати новини з фронту. Читати про чергові звільнені села, цілі деокуповані райони. Але за всим тим, нажаль, велика кількість людей зо поклали свою голову або здоров‘я за ці квадратні кілометри. Скільки я бачив за ці місяці хлопців і вже дорослих чоловіків, що вже не повернуться до свого життя, як воно було. Серед них багато людей, що вже ніколи не зможуть підвестися і саме дивлячись на них мені гірше за все. Пошкодження спинномозкового каналу це майже вирок. Власне, тут мало шо поробиш, нажаль.
Сьогодні спілкувався з бойовим старшиною роти. Сам він себе називав штурмовиком. Він з березня був у боях під Києвом, потім Сумська область, далі Донбас. Поранення отримав під час штурму позицій орків. Міна прилетіла і уламки наскрізь пройшли через плече. Пощастило що так. А разом з ним в нашій машині був підполковник, без частини стопи. Не знаю як отримав поранення, може і у тилу, а може і спереду, не сильно він хотів спілкуватися. Такий, з гонором, як сказали хлопці. Добре, що дядьки повернуться у стрій і далі будуть займатися штурмами і вибиванням орків з позицій, але скільки ж їх не повернеться додому, до синів, доньок, дружин та батьків.
Сьогодні дивився інтерв’ю на Ісландії з Волочаєм. І я згоден з тим скільки ж ми втратимо молоді і на скільки поколінь випадемо зі спорту. А на скільки з мистецтва, науки? Ми втратили тисячі можливих письменників, художників, потенційних лауреатів різних наукових премій. А це не кінець і кожна ніч може бути для когось останньою як на фронті, так і у власному будинку. То ж коли читаєте новини про чергове звільнене село не забувайте про тих, хто просяк земля під ним власною кров‘ю. Герої не вмирають.