***

ти ба
таж скільки люду
на по'минки зібралось

чи ж знали, куди йдуть?

питаюся:

по кім відправа,
браття?
по кому подзвін?

мовчать — забули
а чи дали
обітницю

питаюся
іще раз:
по кому подзвін, сестри?

мовчать —
мовчальниць орден
там
— плі! —
є
р-и...

стоять, схиливши голови
і позирають нишком
на годинник
закусують губу з досади:
та де ж той клятий
дощ?

таж пізно...

мовчать
спадає темінь

хтось кашляє в рукав пальта
усе частіший
перешморг:
ніхто не плаче —
усім ніяково
усім холодно

питаюся розпачливо
утретє
браття й сестри
кого ж відспівуєте? хто умер?

за кого молитесь?

і неохоче голос панотця
заводить монотонну панахиду
і відсторонені так само голоси
йому вторують байдуже й безбарвно

за упокій душі мертвого автора
тричі хвала його віршам мертвим неживим і ненарожденним
і нині й повсякчас і навіки вічні
ам-о-ні-т-інь

і вже коли зітхнувши полегшено поспіхом розходяться по хатах висотках підвалах і сховищах
і вже коли засинають тривожним непевним сном
ладні щомиті схопитися й обернутися
на страхітливих комах
коли зовсім смеркне
і автор у мерзлій землі лишається наодинці
зі своїми віршами

непомітно
нечутно
замість дощу

починається сніг

заколисує розтривожені сновидіння
у хатах, у висотках, у сховищах,
на кладовищах
обіймає дерев задубілі стовбури
обіймає скривавлене місто
гоїть
як уміє

автор у мерзлій землі
не ворухнеться
із труни проростають
недописані вірші

коли місто
остаточно ковтає сутінь
починається сніг

і падає
падає
без кінця

—

28.02/29.08.22