#книги #фентезі #фантастика #меха #азія #китай #квір #залізна_вдова #iron_widow
Зрештою, робити героїв роману феміністами та просто вкладати їм в уста феміністичні тези — трохи різні речі. Саме конструювання персонажів, робота з їхніми діалогами мала б бути пророблена трохи по-іншому, як на мене. Але, якщо чесно, і засудити це гостро я теж не можу — аж надто добре знаю, як важко іноді поратися з емоціями, коли підіймаєш питання, що ятрають душу. Сіжань Джей Джао болить те, про що вони писали. І я правда це відчуваю та поділяю.
➖А от із того, що я б уже записала в повноцінні мінуси історії —
брак деталізації. Гадаю, від самого початку ця книга мала б бути мінімум удвічі товщою, а ще ліпше — наближатися за обсягом до якої-небудь "Із імли народжені" 😏 І річ не в тім, що я просто полюбляю товстунці. Формально, най і на основі китайської історії, але автор_ка знайомили нас із геть новим світом, і поверхово зачепили дуже багато його особливостей: етноси, ієрархія, релігія, побут та традиції. Однак більшість із цього так і лишилася всього лише одиничною згадкою на сторінках, не отримавши більш детального розкриття. Я не можу сказати, що помітила якісь логічні дірки чи суперечності, але мені хотілося б дізнатися про світобудову набагато більше, ніж те, що я в результаті отримала. Для мене світ "Залізної вдови" — один із тих, за якими мають випускати здоровацькі артбуки. І, чесне слово, ябкупила 🤓
Іншим повноцінним мінусом я б назвала
антагоністів — як окремо взятих персонажів, так і систему в цілому. І знову ж таки, важливе уточнення: як я вже казала, мені подобається, що іноді зло прописане
абсолютним злом, без виправдання глибинними сенсами та мотивами, без порпання в гівні у пошуку діамантів. Зрештою, так, ми чудово усвідомлюємо, що злочинними бувають і цілі системи, і всі причетні до них. І з боку емоційного сприйняття "лиходії" написані чудово: вони дратують, злять, викликають огиду та відразу. Іноді аж руки хочеться з милом помити після чергового потоку лайна в бік героїні, адже відчуття таке, наче й сама замурзалась. Але ж за емоційним сприйняттям має стояти ще щось, правда?..
І от саме тут починаються проблеми: вороги головної героїні — заможні, владні, сильні люди. Тут і верховні стратеги, і голови медіакомпаній, і пілоти, на яких молиться все населення, та й навіть "боги". Здавалося б, тягатися з такими суперниками має бути непросто?
І річ-то в тім... що ніт 👀
Незважаючи на кошти, владу, зброю, ЗМІ, які зосередили у своїх руках антагоністи, вони все одно не сприймаються серйозною загрозою. Тому що величезний пласт протистояння з ними лишається за кадром, а те, що нам показують, наштовхує на думку, що боротися доводиться з купкою безхатьків, а не з представниками потужного репресивного апарату.
Для прикладу:У книзі є сцена, де Дзетянь та Шимінь викрадають, а пізніше й мордують одного з верховних стратегів (поки Їджі в цей момент пече булочки вдома, ну що, прекрасний парубок 🥯). От так просто взяли і спиздили, хе-хе.
Як їм це вдалося? Де вони взяли приміщення для його утримання? Як змогли наїбати охорону, ураховуючи, що за ними ледь не 24/7 стежили? Питання, які залишаться без відповідей.
Не можу сказати, що таких моментів багато, але вони є і вони дуже сильно понижують градус напружености в книзі. Адже, якщо герої, стикаючись із якоюсь величезною проблемою, не відчувають жодних реальних труднощів, то й читачкам буде геть непросто повірити в реальність подій.
Певною мірою цю просадку дуже сильно компенсували останні сторінок так 80 книги — я просто не могла відірватися ні на мить, заковтуючи їх одна за одною. Це було яскраво, цікаво, напружено, динамічно й захопливо. І навіть брак деталізації конкретно в цій частині книги вже не дратував, тому що події неслися таким безперервним потоком, що на якусь деталізацію просто бракувало літер. Хоча я сподіваюсь, що в наступній книзі ми зупинимося на цьому трішки детальніше, бо, знову ж таки, цікавинок навалили, а продемонструвати детальніше забули.
