Богічний вечір, богічний ранок.
І те, що зараз мені не богічно - привід подумати, що я не люблю.
Не люблю людську необов'язковість, не люблю громадський транспорт, що їде дві години - і я у ньому даремно стою через цю необов'язковість. А універ люблю, фіг би інакше одна з двох приїхала. І прєпода серед нас не було :D
Не люблю, коли хтось робить те, чого я собі не дозволяю із поваги до того самого когось. Бля буду, видалю аудіодрайвера, якщо дід ще раз надумає слухати музику із кімнати, яку й колонки розділяє моя.
Не люблю, коли замість того, аби зайнятися тим, чим маю, я у прокрастинації читаю те, що мені ковирне щось, чого я не очікувала.
Наприклад, сьогодні це текст про головні риси, які у собі несуть діти алкоголіків у доросле життя. Мої батьки ніколи не пили, та я маю кожну з них. І чітко розумію, коли яка сформувалася. Є що лупати далі, може коли-небудь стану дійсно вірити людям, а не у форматі "А мені один фіг не страшно нічого із того, на що ви здатні".
А, і не люблю писати про себе. От у цю хвилину я хочу сказати саме це, а через ще одну я себе проклинатиму за те, що ще 32 людям стало відомо про мене трошки більше. Чекати, що із цього буде розцінено як мішень. Я ж бо усе б запам'ятала)
Коли-небудь доросту до розкриття справжніх ахілесових п'ят. Бодай комусь.
Адже ж для того, щоб отримати голос, я й створила цей канал, так?
Треба рухатися. У русі немає часу на #думки про таке.