Теплий сніг


Гео и язык канала: не указан, не указан
Категория: не указана


Авторські вірші українською

Связанные каналы

Гео и язык канала
не указан, не указан
Категория
не указана
Статистика
Фильтр публикаций


Репост из: Неизвестно


Дякую 🤗
Читає Кілдунчик


Якщо прикласти до вуха мушлю
Можна почути море.
Вільне, нескорене,
білі гребені його хвиль,
біля берега особливо,
шумливі та простодушні.
Влягаються в ноги, будують пісчані замки
І до самого ранку
Складають з пісчинок "вічність"
Як загублений хлопчик в казці
Про дитячу безпосередність і вірність.

Ластяться, дихають сіллю в лиця
Величних приморських скель.
Торкаються зводів підводних печерних стель,
Розливаючись в них заливом.
Слухай як море дихає,
Ритмічно скорочує
Свої м'язи в твоїй руці,
Схлипуючи наприкінці.

А потім, одного разу,
замість мушлі
ти візьмеш мої долоні і щільно притиснеш до вух.

І тоді твій музичний слух
Вловить вихори океанів,
Дзвони храмових веж,
Безмежні поля тюльпанів,
Що відкривши роти́,
Зазирають в сонячну годівницю.
Як пронизливо трощать кліті
Білі птиці міцними крилами,
Відвойовуючи свободу.
Слухай як поглинають воду
Спраглі змії брудних доріг,
Запасаючи у калюжі собі на завтра.
Як блищить діамантом сніг,
Чи палає липнева ватра
У купальську чарівну ніч.

Як балакають віч-на-віч
Голоси о пізній годині
На затишних маленьких кухнях.
Як вперше беруть за руку.
Та поступово стають щасливі.

І не дивуйся,
Що цілий безкрайній світ
Вмістився в одній невеличкій людині.




Про кохання в пісні, про бога - вірші
Доки не захлинешся в сухоті кашлю
Волаючи "слава!" тому чи іншому.
Бо виживуть тільки ті, що найкращі,
Ти ж бо серцем не вийшла, вроджена достроковість,
Ритмів і слів не сказанність, нездоланність.
Про головне мовчати (кричати вголос)
Так вчила мати, тож і приймай як даність.
Так я слухняно (вдячна) прийму спадковість,
Буду плекати потай безпутну сутність,
Точним мірилом правди вважати совість,
І цінувати старших безгрішну мудрість.
Так я ставала (може здавалась?) ліпше,
Менше пила (натще), не була ледаща
Тільки на шиї зашморг стискав сильніше.
І з кожним днем ставало все важче й важче
Стримати голос. Струмом руйную тишу,
Хай за спиною палять мости і башти.
В пісні - кохання, бога шаную віршем,
А про тебе мовчатиму, так для обох накраще.




Налий мені ще.
Не натхненна, то хоч би п'яна
Буду вдивлятись в грані,
Торкатись ламаних
Ліній келиха,
ніби в дзеркало.
Потайки,
Роздивлятися усі вади,
Бо воно ніколи не збреше
І завше говорить правду.

Ось каже:
"Сьогодні безлунно-зле
Серпанкова недостатність
Серпневої тихої ночі.
Ввечері - опади жіночок
В непристойно-яскравих
Сукнях
На сходах барів
Цілодобових."

Сміється з мене,
Перекочує в стінках хвилі
Гіркого лікеру, джину і ще чогось,
Що я мабуть вже не згадаю.

Говорить:
"Завтра вже почалось,
А снігу й досі немає, хіба що
В твоєму волоссі
біліє
Сивими попелинками.
Чи то віком?
Криком кричати то будь-хто зможе
А ти мусиш вчитись жити
Яскраво й стрімко.
Не плакати над безлунням ночі
В дешевих барах.
Така твоя доля, жінко
Такі тут правила"

Келих летить у стінку,
Пряме ураження.
І в рештках скляного тільця,
Розсипаних по стільцях,
В кришталиках і крижинках

Бачу своє
відображення.


Розкажи мені як приємно
Споглядати ворожі тіла
На екранах
Мертвими.

В перегрітих смартфонах
Більше життя ніж тут.
Осуд сплітається петлями
Ланцюгів навкруг
Сгорблених вічно ший.
Незвикших нести тягар
Важче,
ніж шкільний ранець
З двійками і батьковим алкоголізмом.
Розкажи
Як струменем ллється кров
З надрізаних тіл, як зі
Стиглих вишень наприкінці липня.
Розкажи як всі окрім тебе звикли
І не думають про війну.

Розкажи
Мені
Що прокинулася сьогодні
Бо снився вибух в черзі за хлібом,
І тіла, невинні
Лопались, як червоні кульки
Кроплячи стиглими рубінами крові
Маленькі круглі хлібини.
Що хотіла оглохнути
Коли в тиші підвалу
Відчайдушно ридали діти,
Лякаючись вибухів там,
Нагорі.
Що тримала за руку жінку,
помираючу від серцевої недостатності,
Через недостатність швидких у місті.
Розкажи.

А то, не дай Боже, впораюся
І житиму.


Чомусь про війну та ненависть до усього найбільше хочеться говорити саме тим, кого вона майже не торкнулася.
Бо якщо торкнеться - хочеться мовчати. Вшановувати хвилиною мовчання ті недоспані ночі, вибухи, тіла під завалами, та тих, хто поклав життя на захист нас, тилових щурят. Жінок, дітей, літніх.. щурят.
І тоді на ненависть не вистачає сил. Бо всі сили йдуть на те щоб працювати, донатити, воювати. Добре, що в когось ще є сили на побалакати. Нажаль ми ніколи не зрозуміємо одне одного




Мамо, я скучила,
висохла,
Як ріки в Нісейській долині
Від безутішних зітхань.
Тут квітка росла, немислимо
Пахли пелюстки сині,
Мій перший дарунок.
Встань!

Твій плач мого пса розбудить,
Гарчатиме у три пащі.
Чекає мене, пропащу,
Погратися з ним у м'яч.

Мамо, я не ношу вже
Простий оберемок з квітів.

В скорботнім моєму світі
За все і усіх миліше
Мені наш підземний вітер
І кам'яно-дорогоцінний
На стінах блискучий цвіт.

Там Він. У жалобі скроні
Стискають худі долоні.
Чекає на мене довгі
Пусті та самотні дні.

Мамо, в його полоні —
Кохана, палка, жадана
В підземнім холоднім царстві
Я вдома у тій пітьмі.

Ти знаєш, ми з ним на троні
Кохались...

Мене ніколи
Не знав ніхто, так як він.
Не вмів так мене зігріти,
Пестити,
Захистити.

Час довго так плине, мамо,
А взиму з Ним - промайне.
Мамо,
Випий ковток із Літи,
І відпусти мене.


Тримайся за руку
Міцно,
Ніби руки мої - це милиці

Для тебе, у брухт скаліченого
Світлими, милолицими
Жінками-дітоубивцями.

В ліжках, схожих на таці
Для спраглого танцю
Чи пристрасного двобою.
З тими,
Що не вміли бути
І не знали як стати мною.

Не знали які на смак
Пальців пекучі пути
Якщо в келих вина занурити
Притискати
До висохших губ.

Який насправді ти душоЛюб
А не той, ким здавався досі.

Не втримав.
Не витримав.

Полум'я у долоні.
Та поки сивіють скроні
Мріятимеш до скону
Що може колись, до когось,
Відчуєш це знов. І в раз

Забудеш моє ім'я

І може
хтось із майбутніх хвойд
Покохає тебе,
Як я


Дещо важливе, хоча може надто емоційне. Якось загубилась ця робота серед інших віршів, але вона мені одна з найближчих


...і коли закінчиться світло,
І висохнуть всі озерця,
Малюватиму твої очі
Вугіллям зі свого серця.


Перші спроби ☺️. Хочу щоб ви відчули це, так як я


На перехрестях безлюдних вулиць,
Над зебрами-смужками, перемигуються
Жовтоокими лицями в срібних дужках,
Жовтками-сонцями в металевих зіницях
Світлофори. Їх спини-шибениці
Трохи сутуляться, в ніч вдивляються.
Мріють себе деревами,
Квітучими спицями
В кам'янім серці столиці.

І щораз їх важкі сталеві повіки
здригаються різких
І г`учних звуків нізвідки.

Заблукавший самотній гість,
Мчить по трасі, дерева-свідки,
як в кращій з кіношних сцен!
Розрізає дорогу вздовж сірих асфальтних вен,
Як тікаючий звір із клітки.

На лобовому склі —
три іконки і будда,
Щоб точно уберегли.

І дорогу судомить під ним,
Вигинає дугою сірою,
Тіло її тремтить і звивається.
Стримані ліхтарі посміхаються,
Стежачи за картиною.

Він їхатиме до ранку,
в майбутнє завтра,
А може
Десь на світанку,
задивиться на троянди
Скорботно-білі.
Покладені
До світофорових стоп,
Як до підніжжя могили.

І вже не повернеться.
Швидкість поглине,
На передостанній милі.

Потім вже нові квіти,
Принесуть,
Складуть світлофору під босі ноги
Щоб зігріти.
І пошепки розказати
жовтим очам востаннє
Мантру
Про примарне щасливе "завтра",

Що може і не настане.


Дихай повільно.
Один на три,
Камінь у гору коти.

Сльози зітри,
Сізіфе старий,
Ти майже досяг мети.

Камінь питань,
Діти та дім —
Сивий заплічний тил.

Та без вагань,
Три на один,
Йди повз усі "прости".

Рівно у такт,
Кожне прощай
Втисни в гірський хребет.

Доки в очах
Не заблищать
Блюдця важких монет.

Дихай




Бій не спинявся від ранку до самої ночі.
Липне до тіла сорочка кривавим рядном.
Очі закриті. У мареві жару дівочі
Кроки почув? Чи сплутав реальність зі сном?

Близькість фіналу віщують наспівами норни,
Зустріч з тобою — остання фатальна межа.
Келих вина зі столітніх ростків мандрагори
Врізався в пам'ять зазубреним лезом ножа

В тонкій руці. Я солодше не відав цикути,
Ніж у блідому світінні церковних лампад,
Спрагло ковтати розпечене зілля отрути,
Під затихаючий голос осінніх цикад.

Біль ущухає, закутий в листи обладунка,
Гасне свідомість на гребені різних світів.
Останні хвилини, в думках я накрию цілунком
Твій всміхнений погляд, востаннє в короткім житті.


Зранку розбила дзеркало.

Не помітила і
Шкіру вдягла навиворіт.

Стою тепер, голою, коло твоїх воріт,
Усміхаюсь весело,
Поправляю в волоссі скло
Від розбитого відображення.

Від мене розбитої,
неуважної,
Бо тепер ці скельця —
Єдині мої прикраси.

Я чекатиму на терасі.
Пальцем притисну дзвінок,
Наче яремну впадинку між ключицями,
Нецілованими.
Ще крок
І торкатимусь вилиць,

Обиратиму між криницями
Синіх зіниць
В якій з них мені тонути?

Якою із рук наважишся розіпнути
Мої оголені нерви в своєму ліжку?

Там, за дверима
Чути як ти зітхнув.

І тиша.

Показано 20 последних публикаций.

27

подписчиков
Статистика канала