давно опірена, ще давніше досвідчена дівчисько!
дорослість крокує
не знаючи броду, світ замакітрила.
та знову молоток відбиває такт у твоїй голові.
дві тисячі третій навчав
складати цифри у числа, а ти зі своїми римами, тож сьогодні
давай без них.

***
краще рахуй: перший стук (недостраждала) плюс другий стук (недоплекала) дорівнює стуку я перевинна.
***

із піни хмарини, махровий халат дитяті мов пеплос, усмішкою він підперезаний. та лезами
навіть ніжність ріже бува:
«пташеня, засинай, засинай, пташеня…» —
слова краплями часом течуть по венах,
Танат рецепт прописує.
вони окропляють покриту дорослістю землю,
і корені оживають, тільки не розрослися би
по-зрадницькі метастазами…
(нагадавши, що все недосказане залишиться назавжди несказаним).
нехай перетворяться на струм електричний, як буде в тому потреба,
лабіринтом дорога заплутує ноги у фемтосекунди життєвого розпачу.
є там хто-небудь?
з надією в темряву зирк — дощ тільки пірить
неспинно.
чи раптом в квартирі,
як світ по-пітбульї впиватиметься
хваткою
в сонну артерію. звернуся самотньо вночі у клубочок,
очі від страху заплющую…
згадаю слова. я маленька?!
— я маленьк… — слабкість — порок, а отже краще промовчати.
у битві, де спомин — рапіра, опонентом стає остогидлива тиша.
дай сил для нерівного бою. присягнись, що надійно захищена.

«пташеня, спи, спи пташеня»…
озирнувшись, силуетів не бачу звичних до болю.
вік чи-то просто збіднів, чи нахабно мене обікрав.
я пам’ять насильно в собі перемелюю…

с и
п л
ю д
р
і
б
ку
на скибочки хлі-
ба, нестримно по тобі скучати!
запиваю сльозами/металевою
чаркою.