співчуваю, ab imo pectore.
хвору правду
ховають підпилені сходи.
конкуренція недалеко втекла від конкуру,
адже замість роботи
тут біг з перешкодами,
де замість жердин —
кістки неузгоджених,
бо краще бути мавкою, щоб зі спини виглядали нутрощі,
ніж забруднити одяг перед виступом нáживо
на вулиці.

я казав:
«мовчіть, мої любі,
мені треба лише ваш голос,
бо моє слово —
наша спільна
воля».

мені повірили, нагорода отримана,
своїми силами
створив із себе идола,

і взявши своє —
забажав тепла, але не помічав, як кúдалася тінь.
стільки можливостей, стільки опцій.
i не збагнув, що відділив сонях від сонця.

суспільна свідомість швидко зробила з моєї ляльки вуду
їжачка.
сталеві гумки вже не в силах бути
запобіжниками несанкціонованого цвяхострúбання.

в бандикоти нині
під чорним костюмом сорочка
з коштовним ґудзиком...
за дверима
гучнішими стали звуки, бо
рано чи пізно
мали зламатися зуби,
що гризли граніт
цієї науки.