Lucrosa


Kanal geosi va tili: ko‘rsatilmagan, ko‘rsatilmagan
Toifa: ko‘rsatilmagan


Живем ми, кинувши не Київ – Баальбек

Связанные каналы

Kanal geosi va tili
ko‘rsatilmagan, ko‘rsatilmagan
Toifa
ko‘rsatilmagan
Statistika
Postlar filtri


СПОГАД ПРО 1941

Присв. Ор. Городиському

Ще спогади такі чіткі і свіжі:
повитий курявою шлях,
над Бугом сонний і брудний Ладижин,
ясні заграви по ночах.

Походи дальні, тоскна позолота
в багрець одягнених лісів;
тумани осени й гливке болото,
і часті струмені дощів.

А там жорстокі і дзвінкі морози,
забута Богом Лозова,
якісь загублені в степах колхози
і вкриті снігом деревá…

Все відійшло… Все, як мара, минуло:
розриви бомб, пожарів чад,
лагíдні вечори й розмова чула
ледве знайомих нам дівчат.

Як місяць над просторами рівнини,
спливає в спогадах отих
смутне-смутне обличчя України
з ланів пожовкло-золотих

і тихе світло ллє на ті дороги,
які лягли у далину
і нас везуть крізь радощі й тривоги
у недовершену весну.

Юрій Клен, Мюнхен, 11.XI.1946


Брама Заборовського

ІІ

(Коректив)
Ваш милий образ — трафарет і хрія:
Був характерніший цей меценат —
Князь церкви, синодальний дипломат,
Досвідчений і промітний вітія.

Він знав, як оздобляє панагія,
І люстро мав на споді (біля врат
Оглянути пишноту власних шат),
Дбав, щоб була ефектна літургія.

А гроші, жертвувані школярам,
Рипіди й маски тріумфальних брам —
То є медаль, що має на звороті

Хижацтво й хамство "від усіх джерел":
Гладких ченців, що догоджають плоті,
І чорні стріхи монастирських сел.

Микола Зеров, 12.12.1930


Церква святої Ірини
криком кричить із імли.
Мабуть, тобі вже, мій сину,
зашпори в душу зайшли.
Скільки набилося туги!
Чим я її розведу?
Жінку лишив — на наругу,
маму лишив — на біду.
Рідна сестра, як зигзиця,
б'ється об мури грудьми.
Глипає оком в'язниця,
наче сова із пітьми.
Київ за гратами, Київ
весь у квадраті вікна.
Похід почався Батиїв
а чи орда навісна?
Мороком горло огорне —
ані тобі продихнуть.
Здрастуй, бідо моя чорна,
здрастуй, страсна моя путь.

Василь Стус


European Commission dan repost
🇪🇺Ukrainians are ready to die for the European perspective.

We want them to live with us the European dream.




Ivan Dubchenko dan repost


СОНЕТ

Зірви і покуштуй з усіх дерев плоди.
Хай трапиться тобі, після вина і рому,
Вночі напомацки напитися води
З калюжі темної в болоті лісовому,

З мандрівки дальньої прийти назад, додому,
Або лишати дім, йдучи хто-зна куди,
В чеканні зустрічі ловити поїзди,
Чи, проводивши всіх, зостатися самому.

Пройди усі шляхи, що має їх життя.
Хай будуть мрії там, любов і забуття.
І невблаганна сталь блискучого багнета.

І тільки не забудь згадати на путі,
Що поміж днів твоїх не втрачені лиш ті,
Коли ти написав бодай рядок сонета.

Ігор Качуровський


Бог Сонця

Владику Сонця бачив я. Сяйливу
Він колісницю гнав на небосхил,
Ще осяйніший Лучник, повен сил, —
І сагайдак плече обтяжив ліве.

Схід під копитом коней грав ярливо;
Орлино він зорив у виднокіл,
Ясного лука напинав і зливу
Пускав услід втікачці-ночі стріл.

Не оскверняли образ божий крила,
І кучері вилися золоті
Круг шиї, й тятива його бриніла

Так, що етерна сфера, мов росина,
Тремтіла, й кожна хмарка у путі
Аж пінилась, мов океанська піна.

Обрі Томас де Вер (1814–1902, Ірландія)
© З англійської переклала Олена О’Лір


КИЇВ

На півшляху у греки, в пишну Візантію
Понад Дніпром варяг спинитися був рад
Його покликали на княжество в сей град
Не заклики людей тутешніх — власні мрії

Вже маряться йому монети золотії
Товар везтиме звідси аж до царських врат
Багата ця земля — він не зазнає втрат:
Віск, хутро, мед… та не на них розбагатіє

Найбільшим скарбом тішиться варяг — рабами
Полюблять цей товар вельможі за морями.
І ловить місто юрби тіл людських мов Змій

Та мало статися що мовив славний муж:
«На горах сих…» — стоїть варяг немов Андрій,
А його місто ловить юрби людських душ

Віталій Нелепов, 29.05.2022 р.


В ДОНБАСІ

Дванадцять днів, дванадцять синіх чаш
Над сірими і ржавими ярами —
Ми їх пили маленькими ковтками,
Бо знали ми: півмісяць буде наш.

З далеких гін, де море і Сиваш,
Вітри міцними набігали снами,
Схилявся день до західної брами
І вабив степ із саду і піддаш.

І вгору брались ми крізь глід і терен,
Не зводячи очей з огнистих зерен,
Просипаних на кристалічну синь.

В крайнебі гасли просмуги янтарні,
А проти нас крізь млу і далечінь
Займалось дві зорі на солеварні.

Микола Зеров, 04.05.1933


МЕДИТАЦІЯ

В бідне серце моє закрадається вечір покволом,
Тихо в серці, і жаль мені світу, і дня мені жаль,
Ніби марно пройшов я, співаючи, горами й долом,
Повз веселі гаї, мимо темних, як тучі, проваль.

Друже мій, ще не знаю, який ти з лиця і на ім’я,
Молодецький мандрівче, що тільки-но рушив у путь!
Знай — я пізно збагнув це! — що кожна хвилина —
це сім’я,
Із якого й квітки, і зілля зловорожі ростуть.

Добрим наростам ти віддавай і любов, і увагу,
Без жалю викорчовуй лихий та отруйний бур’ян,
Чисту воду люби, що гарячу вдовольнює спрагу,
I серця, що минають дорогу образ і оман.

Кожна хмарка й травинка, у зорі відбиті твоєму,—
Тільки раз тобі послані, вдруге не буде таких!
Звуків, ліній та барв ми довіку назад не вернемо,
Тож не думай ніколи: багато ще стрінеться їх!

Маю жаль я за всім, що плило біля мене й круг мене,
За всіма, що любили мене і кого я любив.
Знай, що в світі найтяжче — це серце носити студене!
Краще вже хай шалене, повите у ніжність і гнів!

Оглянуся назад — ледве видно в туманах стежину,
А прислухаюсь — ледве якісь там ячать голоси...
Милий сину! Коли я цю землю хвилинну покину,—
Мій недоспів візьми і, як пісню, його понеси!

Максим Рильський, Ірпінь 1944 р.


СОНЕТ

Il Battistero degli Ortodossi…
Вгорі Йордан, прозорий аж до дна
(Немов нової віри глибина),
Христитель і Христос простоволосі.

Їм — півтора тисячоліття. Й досі
Мозаїка не впала ні одна.
Та он внизу, у закутку, з вапна
Ростуть гриби як дар живій епосі.

Як міг крізь цеглу прохромитись гриб?
Яку поживу там знайшла грибниця?
І рима вже підказує: «гробниця!» —

І бачиться крізь часу темний глиб —
Щоб мури ці віки перетривали, —
Невже когось живцем замурували?

Ігор Качуровський, Маріна Ромеа, 30.VІІІ.1978


СУЧАСНИКИ. Павлові Тичині.

На межі двох епох, староруського золота повен,
Зазгучав сонценосно твій сонячно-ярий оркестр —
І під сурму архангела рушив воскреснувший човен,
Й над мощами народу хитнувсь кам'яний його хрест.

І на древнім, на скитськім, на кров'ю залитім просторі
Говорили могили, співали козацькі вітри.
І у літери тайн степовії складалися зорі,
Щоб пломінним пророцтвом означить початок пори.

Так зродився ти з хвиль злото-синіх космічних вібрацій»
Метеором огнистим ударив в дніпровські степи
І, здавалося,— вріс. І над плугом схилився до праці,
І вже мріяло серце про сонцем налиті снопи...

Вили бурі історії. Рвали й жбурляли відвічне.
О, ти знав, що тоді не сонети й октави, о ні! —
Жорстко-ярим залізом ти пік одоробло північне,
Й клекотіла душа твоя в гнівнім, в смертельнім огні.

Раптом... брязнуло враз! І ридально навік розірвалось...
І бездонним проваллям дихнула порожня луна.
...від кларнета твого — пофарбована дудка зосталась.
...в скривавлений Жовтень— ясна обернулась Весна.

І по синіх степах дикий вітер повіяв примару,
Щоб журить і жахать... Замогильний доноситься спів.
І вночі мертвий місяць освітлить з-за сірої хмари
Божевільну Офелію — знов половецьких степів.

Євген Маланюк, Листопад 1924


КИЇВ — ТРАДИЦІЯ

Ніхто твоїх не заперечить прав.
Так, перший світ осяв твої висоти,
До тебе тислись войовничі готи,
І Данпарштадт із пущі виглядав.

Тут бивсь норманн, і лядський Болеслав
Щербив меча об Золоті ворота,
Про тебе теревені плів Ляссота
І Левассер Бонплан байки складав.

І в наші дні зберіг ти чар-отруту:
В тобі розбили табір аспанфути —
Кують, і мелють, і дивують світ.

Тут і Тичина, голосний і юний,
Животворив душею давній міт
І "Плуга"вів у сонячні комуни.

Микола Зеров, 1923


НЕ ДИВИСЯ ТАК ПРИВІТНО...

Не дивися так привітно,
Яблуневоцвітно.
Стигнуть зорі, як пшениця:
Буду я журиться.

Не милуй мене шовкове,
Ясно-соколово.
На схід сонця квітнуть рожі:
Будуть дні погожі.

На схід сонця грають грози —
Будуть знову сльози!
Встали мати, встали й татко:
Де ластовенятко?

А я тут, в саду, на лавці,
Де квітки-ласкавці...
Що скажу їм? — Все помітно:
Яблуневоцвітно.

Павло Тичина, 1918


ULTIMO MONDO OBSCURA dan repost
Катерина Касьяненко - Сховище, 2022


Храм Св. Миколая на Аскольдовій могилі, Київ




Ранок Христового Воскресіння, Микола Пимоненко


Київ, Володимирський собор

20 ta oxirgi post ko‘rsatilgan.

24

obunachilar
Kanal statistikasi