Kildun4ik


Kanal geosi va tili: ko‘rsatilmagan, ko‘rsatilmagan
Toifa: ko‘rsatilmagan


Poklon do oka gorgon

Связанные каналы  |  Похожие каналы

Kanal geosi va tili
ko‘rsatilmagan, ko‘rsatilmagan
Toifa
ko‘rsatilmagan
Statistika
Postlar filtri


"Човен губить берег у тумані,
Річка сумно проводжає нас.
Чую вітру галас над лиманом,
Ніч та дурно погляда на час..."

Холодне тіло, сині очі,
Спітнілі руки, бісів погляд
Чарівність тліла, неохоче.
Звисає хрестик, завжди поряд.

Він молить за себе небесам,
Промови у церкві влаштує,
Кохання - диявола ціна,
За щастя, за радість людськую.

Душа його чорною стала,
Хоча того точно не взріти,
Початого тріску кришталю
В очах ще святої молитви.

Повітря, наповнене запахом
Лаванди і крові, і натяки
На швидкую сповідь,
Дратують до болі...

До болю у серці, старого
Доводить той гомін і спогад:
Вродливе дівчисько ворожки,
Коліна склонило до бога,
Сумлінно навчаючись всьóму,
Повірило сяйву, що з неба
Впадало на світле волосся,
Торкалось тіла, що тремтіло від втоми.

Воскресне свято, ніч.
Романтичне вбрáння, свіч.
Злісне негодування, ніж.
Келих був останній, боже, повір.


Одвічному сяйву

Я ніколи не повірю, що милої нема.
Сама подібна звірю, але згодом,
Без тебе, тепло змінила прохолода,
Та я зовсім не Ромео, моє им'я - Онода...


"Кохання народилось у пеклі."
Вона мені залишила вексель.
Залишила все: папери і гроші,
Вишиті ковдри й срібний горщик.

"Твоє золото чорне, як і серце".
До чого написано усе це?
А моє олово сіре, як попіл?
Нащо мені це? Нащо цей клопіт?

"Тебе ненавидять навіть померлі!"
А скільки в тебе було "це останній"?
Сонечко, тобі тільки золото і перли,
Люди тебе хвилюють, як коров - ставні.

"Покинь, благаю, не лягай зі мною поруч під хрéстом"
Гучні слова, але ти дещо забула,
Ніякого хреста у решті не буде,
Таких як ти - люди проклинають усюди.

Смішна ти, дівонько моя, смішна.
Жила собі, бери од світу усе що треба,
Але зараз, на підлозі, до чого дійшла?
Річка тобі землею, але точно не небо.


Падає з неба зірка, чи ні?
Влада є зебра, у мирі та війні.
З автоматами там не люди й не вóли,
Хто стріляє, партійці чи прoли?

Молодь повертається у ящиках,
Села йдуть у дощових плащиках,
Оминають сльози, то гóспода вказівка,
Гроза омиває горе, не туди впала та зірка.

Роса не з тої пóри,
Не вродлива пісня,
Вона з кров'ю змішана...
Нагадує вбивства.

Дещо соромно Богу,
Де ще зроблено подібне?
Те, що надало змогу
Вважати звірство необхідним?

Сумно, коли багряною залива
Поля, ліси, безкраї наші жнива,
Від неї земля чорніє на сонці,
А небо червоне в спітнілих очах.

Тоді нарождується лють,
То дітям бачить не треба,
Бо дійде до того ця путь,
Що згине будь яка зебра...

Та зів'януть всі квітучі калини і верби.


Плачуть червоні квіти у полях,
Доки люди роблять висновки.
Пращурам вогник, дітям вітряк,
Щоки брудні, на вулиці трупи у плісняві.

І це діагноз, а не повір´я,
Гине і гине наше подвір´я,
Ледве-ледве, вдохи і видохи.
У землі - аллергія на вибухи.

Її сліпі очі вже не бачать світла,
Серед дня і ночі, колихнулась б хоч од вітру
Смерть, що точить, жне час
Синів і дочок. Порожнеча...

Хмари ллють на нас свої сльози,
Скажена доля радіє жертві,
Біля цвинтара мати плаче, бо
Безсмертними стають тільки мертві.


Тихий ночной вайб тулится к земле,
Дико хочется спать, но сна тут нет,
И без него мерещатся обманом мне,
Красавица Кольера и желтая роза во тьме.

Звезды, словно тысячи ярких глаз,
Дают почувствовать себя картиной,
По ту сторону лица ля анфас,
А я молчу, хоть звон иль мортира.

Далеко вой, будто Хуго хоровод,
Тому лишь боль, вьюга да потоп.
Полем торнадо буйных лошадей,
Манит забыть про следующий день.

Рядом лес, как черная масса,
Собирает рваные, шитые части,
Там Джибаро, у природы в пасти,
За разломом орла, хранит наше счастье.

И не то ли молитва льется из уст,
Звучит, как смиренная тоска,
На повторе клятвы, что учил наизусть,
Те, что так долго учил, но не успел рассказать.

Береги покой, сестра милосердия,
Вечерний скетчик, слезы в клещи,
Напоминает, что держу в сердце я,
Ее улыбку, ее яркую душу... И вещи.


Холод и стужа крутятся в танце, Болотная лужа кусает мои пальцы,
Идеи, в мыслях, перебирая,
Плету себе боа перьями рая.

Во мне цветы зимы - снежинки,
В огне горит семьи - картинка,
Кто мог то изменить - услышьте,
Мой вопль, хриплый тенор, ...затишье.

В окнах лица войны, призраки воют, их в лодке Харон не увез, даже в аду множатся сбои.

В мире тишина, мир - усыпальница,
И один я тут шагаю вдоль по трассе,
Посмотри в Яту, прошу, Аматэрасу,
Зажги пламя, вытри плач с лица!

Мои глаза как в картине Куинджи,
Из них словно Ра дует напалмом,
Теперь мне не выжить лишь бы,
Но радует путь своим началом.

Эволюция сыграет мной соло,
Она будто Альфред, Ватари,
А я вечен, я росток, я колос,
Тот, кому мир в итоге отдали.

7 ta oxirgi post ko‘rsatilgan.

40

obunachilar
Kanal statistikasi