я лежу посеред кімнати
тиша гуде у вухах
згадую те
що вже ніколи не зможу мати -
спокій в усіх моїх рухах

нутро розпирають тривоги
задушити би їх у зародку
не згадаю вже й звідки ростуть їхні ноги
та вони все біжать
розповзаються
ніби весняні паводки

серце вкотре пропускає удар
я тим часом пропускаю під дих
де межа?
де прокляття, де божественний дар?
і як зробити хоча би вдих?

у грудях вода
у грудях вогонь
у грудях метал і скло
я готова здирати шкіру з долонь
тільки аби не пекло

відплив
спазм відпускає тіло
віддає уклін берегам
де цілувати, аби не боліло?
і яким молитись богам?