і все, що не вб‘є, згодом наповнить тебе сповна
тебе затопить по вінця і ти відштовхнешся від дна
вода заливатиме очі, знімаючи пелену
ти зробиш глибокий вдих і, нарешті, погасиш війну

і ось течія підхопить твій обгорілий каркас
хвилі проб‘ються крізь стіни, позбавляючи метастаз
омиють ченців, що молилися в надрах пустот
омиють страхи, сподівання та інших подібних істот

і разом із киснем повертаються почуття
ніби біженці, що вже й не чекали на диво і вороття
ти заплющуєш очі, уповаєш на спокій, та знову, хай йому грець
ляпас долі: на голову
знову
опускають
вінець