біжи
накивай п‘ятами
нехай сяє під стопами шлях
що аж сліпить
і нехай ніхто не дізнається
що ти пахнеш м‘ятою
а під ребрами – скло та квіти

не дізнаються
що в судинах мелодія тисячі лір
між лопатками протікає босфор
а ключиці – хребти нескорених гір
в їх печерах формуються
сталактити, кришталь і фарфор

не кажи
що під шкірою – безкраї ліси
де невпинно дощ і туман
а у зморшці між брів – краплі роси
що стікають по вилицях
аж до стежок із колотих ран

тікай
не показуй нікому
збережи свій глузд та лице
міцно тримай і цілуй
як ікону
але якщо не покажеш
тоді для чого це все?