Відчувати серцем🤍

Усвідом одну річ:

"Тобі ніколи не доведеться обирати між найдорожчим і Богом, якщо найдорожчим для тебе буде Бог"

✝️❤

Одна людина може відбудувати те,
що зруйновано.

Одна людина може зруйнувати все,
що вибудовувалось роками.

Одна людина може запалити
інші серця на служіння

Так само одна людина своїми діями/словами може загасити найсильніше полум'я вірності Богу
(скоріш за все тимчасово,
але цей час буде втрачено)

Одна людина здатна
змінити світ навколо себе.

То якою ти будеш людиною?
Будувати чи руйнувати?
Запалювати чи гасити?

Який ти?
Хто ти?

Драма — це такий жанр, якому властива смерть головного героя.
От би я згадала про це, перш ніж вирішила ту драму подивитись😑

Але потім...
Я подумала про свою реальність.

Відчуття втрати — те, що стало реальностю кожного дня.
Реальністю кожного, хто прийняв цю безжальну війну серцем.

Ми живемо у драмі?
Не знаю...

Схоже на безжальний бойовик.
І ми втрачаємо... Втрачаємо...

Але я вірю, що ці втрати
принесуть нам щасливий фінал.
Ми не забудемо про біль, але
навчимось з ним жити.

І якщо чесно...
Багато хто навчився вже.

Що там? У майбутньому?
Не знаю...
Але знаю, що у теперішньому треба триматися що є сил💪

"Вибір — це важливо.
Ми живемо, поки можемо робити вибір"

#книга

— Не впущу я тебе у свій біль!
— То я виб'ю двері і буду поруч
— З тобою боротися вже нема сил
— Просто дозволь прикрити тебе собою

— Не дозволю. Не хочу. Йди геть.
— Не піду я сказав. Я прийшов зігрівати.
Хочу зменшити кількість
холодних сердець.
Обираю з серця твого
цей процес розпочати...

🫀❤

Якби не вони, де була б Україна?
Якби не вони, де були б ми?
Якби не вони, де був би ти?
Якби не вони, де була б я?

Якби не вони...
Якби не ті, хто погодились
прийняти удар на себе.
Через кого Бог би захищав нас?

Гарячі слова можуть зрештою охолонути, але рубці залишаються назавжди.

#книга
#погані_дівчата_зБіблії

В і д ч у в а й.
с е р ц е м.

Бо якщо ні...
То нащо воно б'ється? 

Моє серце не відчуло.
Отак буває...

Прагнеш донести до людей як важливо відчувати серцем, а сама не помітила як сильно болить рідній людині поруч...

Точніше — помітила.
Але не усвідомила наскільки сильно.

Замість любові — критика.
Замість прийняття — втома від систематичних помилок.

Я мала бинтувати рани.
А замість цього роздерла їх ще більше.

Ось що буває, коли дивишся на людину поверхнево, а не через призму любові Христа.

Не будь як я.
Бинтуй, а не додавай ран.

Відчуття, що знов настало 24те лютого...

Зранку поплакала.
Але не через те, що злякалася вибухів...

А через те, що багато прильотів було біля рідних людей.
І всередині все похололо.

Уявляєш, приїхала подруга з Німеччини і ми мали сьогодні гуляти містом...
Містом, яке зараз завмерло у тиші
Бо транспорт не ходить, а люди мали б поховатись в укриттях...
Або хоча б у квартирах

Я радію, що збили 41 ракету з 75.
Це більша частина, між іншим

Я радію, що у будинках моїх друзів постраждали лише вікна.
А у деяких і нічого.
І так я вдячна за це Богу🥺

Я радію, що в деякі області не долетіла жодна ракета.

Вдячна, бо знаю, що ЗСУ, наша влада роблять усе можливе та неможливе, щоб захистити нас.

Вдячна, бо поки я сиджу вдома (хоч і без світла), комунальники роблять усе для того, щоб повернути місту нормальне життя

А ще...
Поки я вдома, ДСНС розбирає завали💔
Бачать смерть на власні очі.

Хірурги втрачають пацієнтів, а швидка намагається встигнути тих пацієнтів довести до тих хірургів...

Я знайшла радості та вдячності
серед нескінченного болю.

Скільки ще буде таких ранків?
Не знаю...

Але треба триматись.
Бо є заради кого❤

Треба молитись...
Ще гарячіше ніж зазвичай.
Принаймні так робив Христос,
коли Йому боліло🙏

10.10.22
10:12

Я так втомилась, віриш?

Але цього разу — це фізична втома.
Зайшла у дім і задрімала на дивані.
У тому ж одязі, у якому
бігала цілий день🙈

Втомилась.
І радію, що цього разу не від війни.
Цього разу — це не про моральне виснаження чи емоційне вигорання.

Хоча причин для цього достатньо:
є ті, хто зараз на фронті;
є Запоріжжя, яке взагалі-то болить;
є люди, біля яких за останню добу були прильоти...

І ще багато-багато всього.
А я планую.

Планую свій тиждень.
Планую свій місяць.
Радію поверненню графіку у життя.

І кожен раз, коли здається, що сил
більше не залишились ні на що.

У голові звучить:
"Це й означає — жити, дурненька.
То поки ще є час — живи!"

Сьогодні подумала:
"Яка ж буде помста
за той Кримський міст?
Скільки днів сліз нам принесе
цей єдиний день радості?"

А потім зрозуміла...
На все свій час.

Тому не буду думати про
можливі сльози майбутнього поки є причини для радості сьогодні.

Тому сьогодні дякую Богу та всім причетним за кожен крок, який віддаляє нас від Росії🥰🥰🥰
.
.
.
— Так нє хочється уєзжать отсюда
— Не уїдеш

Світає
Міст гарно палає🔥

Те, що не важливо для інших...
Може стати важливим для тебе.

І коли ти почнеш приділяти цьому час — це може стати важливим для багатьох.

Прошу, ніколи не займайся тим,
до чого не лежить твоя душа.

Не присвячуй своє життя
справі, яка тебе не надихає.
Це перетворить твоє
життя на страждання.

А воно в тебе одне.
І варте більшого ніж просто
робити те, що нібито "треба".

Бо єдине, що тобі дійсно треба...
Це бути на своєму місці.

Уявляєш...
Настане день, коли війна
закінчиться😍😍😍

Спочатку ми відчуємо полегшення.
А потім — ще раз усвідомило скільки болю вона принесла...

Коли почнемо відбудовувати.
Коли психічні травми війни почнуть вилазити назовні.

А ще ми будемо плакати.
Багато разів на рік.
На кожну річницу кожної трагедії.

Буча, Оленівка, гуртожиток у Харкові, вокзал у Краматорську, центр Вінниці, колона у Запоріжжі...

І ще багато-багато болісних подій💔

Але головне, щоб ми не забули...
Як болить війна.

Не забули, яка ціна
заплачена за нашу свободу...

Сьогодні 220 день війни, знали?

Бо я — ні.
Перестала їх рахувати ще до 100го.
Погано це чи ні — я не знаю.

Але я вдячна Богу
за кожен день цієї війни.
Бо це дні боротьби...

За нашу свободу, за волю,
за правду і за можливість любити.

Ми могли б закінчити рахувати дні
на 3му або 7му. Може, на 10му.
Це б означало наш програш💔

Але 220 днів наші хлопці і дівчата боронять нас і віддають свої життя...

Дні, наповнені болем, але в той же час надією на прекрасне майбутнє після...
Така вона неоднозначна — наша реальність

Все буде🇺🇦
З Богом🙏

Стала ненавидіти звук електричок.
Бо у моїй кімнаті він нагадує гул/шум.

Починаю прислухатися...
Трохи дрижу всередині.

Питаю у сестри:"Електричка?"
Вона прислухається теж...
Потім каже:"Ага"

Я видихаю.
А потім дратуюся!

Дратуюся тим, як легко
мене налякати, збити зпантелику...

Як легко мені нагадати
про те, що йде війна.
І вона зовсім близько.

І у моїй голові вона буде
продовжуватись ще довго...
Навіть після її фізичного завершення.

Дурнувата. війна.
яка ламає щось всередині.

Раз за разом.

Неймовірний. Бог.
Який (я вірю) все полагодить.

Крок за кроком.

Сиджу на кухні, снідаю...

Прислухаюсь — навколо тихо.
Згадаю як у лютому було гучно...
24/7

Такий. контраст.

Коли вибігаєш з підвалу тільки поїсти.
Коли ставиш гречку варитися у мультиварку і мчиш "в укриття".

Подякувала Богу за сьогоднішню тишу
Подякувала Богу за наших хлопців, які боронили і боронять наш спокій

Хай скоріше повернуться додому🙏