Відчуття, що знов настало 24те лютого...

Зранку поплакала.
Але не через те, що злякалася вибухів...

А через те, що багато прильотів було біля рідних людей.
І всередині все похололо.

Уявляєш, приїхала подруга з Німеччини і ми мали сьогодні гуляти містом...
Містом, яке зараз завмерло у тиші
Бо транспорт не ходить, а люди мали б поховатись в укриттях...
Або хоча б у квартирах

Я радію, що збили 41 ракету з 75.
Це більша частина, між іншим

Я радію, що у будинках моїх друзів постраждали лише вікна.
А у деяких і нічого.
І так я вдячна за це Богу🥺

Я радію, що в деякі області не долетіла жодна ракета.

Вдячна, бо знаю, що ЗСУ, наша влада роблять усе можливе та неможливе, щоб захистити нас.

Вдячна, бо поки я сиджу вдома (хоч і без світла), комунальники роблять усе для того, щоб повернути місту нормальне життя

А ще...
Поки я вдома, ДСНС розбирає завали💔
Бачать смерть на власні очі.

Хірурги втрачають пацієнтів, а швидка намагається встигнути тих пацієнтів довести до тих хірургів...

Я знайшла радості та вдячності
серед нескінченного болю.

Скільки ще буде таких ранків?
Не знаю...

Але треба триматись.
Бо є заради кого❤

Треба молитись...
Ще гарячіше ніж зазвичай.
Принаймні так робив Христос,
коли Йому боліло🙏

10.10.22
10:12