що як
повернувшись додому
одного ранку можу
не прокинутись
час застигне
зупиниться
вікна як зерна квасолеві
в сирий ґрунт
впиватимуться в шкіру
проростатимуть квітами
що як завтра
ніколи не настане
і нічого більше не буде
ні дому
ні слів
ні світла

варто лише подумати про це
і все — земля розступається
під ногами
і знову все стає таким
розмитим
ніби дивишся на світ крізь плівку
крізь окуляри що запотіли
хочеться протерти їх
але немає чим