порятунок світу —
справа самого світу
тріскотять пагорби в передосінньому тумані
гигочуть літери
переливаючись з абетки до абетки
самоназиваються трави істоти
посеред розжареного повітря
у пащі серпня
росте абрикосове дерево
питає у кожного перехожого
хто ти?
чи гвинтокрильним диханням закручена оповідь
чи невивчений в школі хрестоматійний вірш
чи ніщо загублене у колисці пам'яті
дерево те ніби дитячий спогад
співає колискову
засинай малюче
нехай насниться тобі
країна вічного спокою
кириличних літер
безмежно пахучих степів
сьогодні ластівки кричать
так приречено
ніби завтра замість осені настане
вічна темрява
і про світло ходитимуть легенди
оповіді старих які ще спостерігали
останні сонячні бризки
тому засинай
і нехай усі святі земні та небесні
оберігають твою невідомість
тоді ти нарешті падаєш у пастку ночі
вирушаєш у свою степову одіссею
світ навколо дихає гаряче та розмірено
і каміння віддає все тепло чорнозему
щоби соняшники швидше проросли
під твоїми вікнами