Надра-Шоу


Kanal geosi va tili: ko‘rsatilmagan, ko‘rsatilmagan
Toifa: ko‘rsatilmagan


Все про історію і сучасність видобутку корисних копалин. Майнінг, постмайнінг, нетрадиційні технології.
Для зв'язку andreykh918@gmail.com

Связанные каналы  |  Похожие каналы

Kanal geosi va tili
ko‘rsatilmagan, ko‘rsatilmagan
Toifa
ko‘rsatilmagan
Statistika
Postlar filtri


#наука

Перспективи розвідки та видобутку критичних елементів для зелених технологій в Україні

Проаналізовано стан мінерально-сировинної бази України за низкою елементів, важливих для розвитку зеленої енергетики Європи. Можна виділити чотири групи, які відрізняються за ступенем геологічної визначеності, наявними запасами та стадіями потенційної та/або промислової розробки: 1) залізо, марганець, графіт – великомасштабні родовища, які розробляються протягом тривалого часу в Україні та мають практично необмежені ресурси/перспективи для подальшого виробництва; 2) літій, рідкоземельні елементи - родовища, які в основному розвідані і мають значні запаси. Ці родовища не розробляються, але можуть бути запущені в промислове виробництво до відповідної геологічної та економічної оцінки; 3) кобальт, нікель - родовища, які відкриті, але їх запаси досить невеликі і існують деякі технологічні проблеми збагачення руд. Ці родовища можуть розроблятися лише за умови додаткового підтвердження їх економічної доцільності об'єктивною економіко-геологічною оцінкою; 4) алюміній, свинець - невеликі родовища і прояви, які відомі, але їх запаси і вміст руди досить низькі. Як наслідок, їхня експлуатація сумнівна, а перспективи комерційного видобутку не ясні. Додатковий матеріал на https://doi.org/10.6084/m9.figshare.c.5913018

Деталі


analiz-rozvytku-haluzey-krytychnykh-korysnykh-kopalyn.pdf
1.5Mb
#звіти

Стратегічні корисні копалини
дороговказ розвитку для України

Аналіз стану розробки ресурсів стратегічних корисних копалин




#ЗМІ

Як гірнича промисловість і металургія пов’язані з ЦСР
На відміну від багатьох інших секторів, тут немає основної точки зв’язку між видобутком корисних копалин і одним єдиним ЦУР. Натомість операції мають надзвичайний потенціал для досягнення кількох різних цілей одночасно. Це пов’язано з багатогранним впливом (як позитивним, так і негативним), який компанії та операції можуть мати на громади, екосистеми та економіку. У поєднанні з фундаментальною важливістю металів і мінералів для сучасного життя стає очевидним вплив видобутку корисних копалин на всі ЦСР.

Крім того, багато гірничодобувних і металургійних компаній набули цінного досвіду співпраці з урядами, громадянським суспільством і агентствами розвитку, щоб ефективно працювати в деяких із найвіддаленіших, екологічно чутливих регіонів світу, які також потребують допомоги у розбудові інституційного потенціалу та управління. Ці знання та досвід необхідно отримувати та ділитися новими способами, щоб розблокувати потенціал, який може привнести видобуток в амбітний інтегрований глобальний порядок денний, представлений ЦСР.

Деталі


#корисніпосилання
#документи

Глобальний галузевий стандарт з управління хвостосховищами спрямований на операторів і застосовується до хвостосховищ, як існуючих, так і тих, що плануються збудувати. У ньому чітко зазначено, що екстремальні наслідки для людей і навколишнього середовища від катастрофічних аварій хвостосховищ є неприпустимими. Оператори повинні проявляти нульову толерантність до людських смертей і прагнути до нульової шкоди людям і навколишньому середовищу з самих ранніх етапів концепції проекту. Щоб відповідати Стандарту, Оператори повинні вживати визначені заходи для запобігання катастрофічній несправності хвостосховищ і застосовувати найкращі методи планування, проектування, будівництва, експлуатації, технічного обслуговування, моніторингу, закриття та діяльності після закриття. Загалом очікується відповідність, якщо немає конфлікту із законодавчими вимогами юрисдикцій, де розташовані хвостосховища.

Деталі


FORAM-List-of-Initiatives-V4.pdf.crdownload
637.5Kb
#корисніпосилання

Цей проект документа містить перелік ініціатив, пов’язаних із сировиною, де йдеться про ініціативу
нині активна багатостороння група. Збір інформації триває
реалізовано шляхом відкритих досліджень (сайти ініціатив) та онлайн-анкетування.


#публікації_ЗМІ

«Поствугільна» Волинь уже скоро: як і чому відбувається занепад галузі

З п'яти областей України, в яких видобувають вугілля, ніде падіння видобутку не відбувалося настільки стрімко, як на Волині: з майже 90 тисяч тонн за 10 місяців 2018 до майже 16 тисяч за такий же період 2021. Ледь не вшестеро за чотири роки.

Ймовірно, що саме Волинь стане і першим регіоном, про вуглевидобуток в якому за кілька років говоритимуть з префіксом «пост». При всіх велетенських проблемах, які має держава у зв'язку з вугільною галуззю, наразі це погана тенденція. Тим більше, що теперішній стан вуглевидобутку в Україні – радше не причина, а наслідок цих проблем.

https://eco.rayon.in.ua/topics/470490-postvugilna-volin-uzhe-skoro-yak-i-chomu-vidbuvaetsya-zanepad-galuzi


Вугільні шахти Львівської області входять до державного підприємства вугільної промисловості України “Львіввугілля”, заснованого у 1998 році, яке об’єднує такі львівських шахт з видобутку енергетичного вугілля, як: “Візейська”, “Відродження”, “Великомостівська”, “Зарічна”, “Лісова”, “Межиріччанська”, “Степова”, “Червоноградськ №3”, “Червоноградська”. Ще одна вугільна шахта Львівщини — “Надія”, підпорядкована Міністерству енергетики України.

Джерело: https://leopolis.name/uk/eternal-5062-istoriya-vugilnyh-shaht-na-lvivshhyni


#історія
#ЗМІ

Історія вугільних шахт на Львівщині

Розвиток вугільної промисловості у Львівські області підтверджується багатьма місцевими діючими шахтами, на яких відбувається видобуток вугільної сировини. Спробуємо розглянути географічні особливості вугільної промисловості та які є вугільні шахти у Львівській області. Далі на leopolis.name.

Історія відкриття Львівсько-Волинський вугільного басейну
Усі шахти Львівщини лежать на території Львівсько-Волинського вугільного басейну, який займає території північного-заходу України, а також південно-східну частину Люблінського вугільного басейну у Польщі. Його площа складає тисячу чотириста кілометрів квадратних.

На можливість існування кам’яного вугілля на Волині вперше звернув увагу російський геолог М. Тетяєв у 1912 році. Після ретельного аналізу складу відкладень і тектонічних структур він підтвердив існування вугільних покладів, а також оцінив його тип. Після нього до цього дослідженнями взявся польський геолог Ян Самсонович. У 1931 р. поблизу міста Острог відкрив кам’яновугільні породи з фауною нижнього карбону.

C:\Users\smail\Desktop\a3388e90-31f3-4689-806b-6acef7241e77.jpg
Видобуток вугілля на шахті /Korrespondent
Це свідчило про наявність вугільних пластів. На підставі досліджень Самсоновича, які вказували на збільшення кількості і потужності вугільних пластів зі сходу на захід, у 1938 році у Львівському воєводстві було розпочато розвідувальне буріння. До початку Другої світової війни було закінчено сім із одинадцяти свердловин, але отримана з них наукова інформація не була узагальнена.

У 1946-1947 роках товариство «Львіввуглерозвідка» поширило дослідження з Львівської області на західну частину Волинської області та Білорусь. У липні 1947 року було підтверджено наявність промислових покладів кам’яного вугілля у Волинській області.

У межах Львівсько-Волинського вугільного басейну виявлено 4 родовища кам’яного вугілля: Нововолинське, Забуське, Межиріченське та Сокальське. Поклади тектонічно не порушені, складаються з двох/трьох пластів потужністю близько 1 м, залягають на глибині від 315 до 535 м. Перша шахта була запущена в липні 1950 року в околицях села Дорогиничі (нині частина Нововолинської), видобуток становив тисяча тонн на добу.

Балансові ресурси кам’яного вугілля складають 970 мільйонів тонн. Вугілля залягає на глибині 300-1200 метрів. Виявлено близько сімдесят пластів, з них дванадцять мають промислове значення. Основними родовищами є: Межиричинське, Нововолинське (Волинське), Тяглівське та Любельське. Вугілля з басейну використовують місцеві промислові підприємства, а також дві електростанції: Бурштинська та Добротворська.

Історія вугільних шахт Львівщини та їх розвиток
Найстарші вугільні шахти у Львівській області почали діяти у 1950-1960-х роках, пізніші — у 1970-1980 роках. Усього таких шахт можна нарахувати одинадцять, проте деякі з них вже закриті.

C:\Users\smail\Desktop\b67ab224-f6d3-4fb7-88e0-e293df8a6048.jpg
Працівники в шахті /Дивись.інфо
До раніших вугільних шахт належить “Великомостівська” (до 2001 року “Шахта №1), яка була створена у 1958 році та розташована у Червонограді на Львівщині. На цій шахті щорічно видобувають близько двісті тонн енергетичного вугілля. Неподалік від неї у селі Межиріччя Червоноградського району розташована шахта “Відродження”, збудована у 1955 році. Обидві працюють дотепер. Ще однією з давніших є шахта “Візейська” у селі Сілець того ж Червоноградського району.

До пізніших можна віднести шахту “Зарічна” (село Сілець), збудовану у 1970 році, яка виробляє близько триста тонн вугілля щорічно; “Сокальська” у селі Глухів, Сокальського району, яка почала діяти у 1978 році, З цієї шахти добувають близько п’ятсот тисяч тонн вугілля за рік.


#публікації_ЗМІ

Логістична неефективність: мапа ТЕС та вугільних шахт
Хто та як будував теплоелектростанції в радянській Україні

Сьогодні енергосистема України відчуває наслідки бездарного планування часів СРСР, коли абсолютно не враховувалося територіальне розташування виробників і споживачів, особливо у промисловості. Або це був глибокий геополітичний розрахунок: нав'язати підприємствам такі заплутані зв'язки і далеких партнерів, щоб обмежити їхні можливості швидко змінити постачальників. Mind проаналізував розташування українських ТЕС і джерела постачання вугілля до них. Більшість станцій проектувалися і будувалися приблизно в один і той самий час, але чим керувалися проектні інститути, зрозуміти складно.

Деталі
https://mind.ua/publications/20170686-logistichna-neefektivnist-mapa-tes-ta-vugilnih-shaht


#корисніпосилання

10 найбільших родовищ вугілля в світі

The ten biggest coal mines in the world
Two of the largest coal mines in the world by reserves are located in the Powder River Basin in Wyoming, US, while Australia and China host four and two of the biggest coal mines, respectively. Mining Technology profiles the ten biggest operating coal mines in the world, based on recoverable coal reserves.

https://www.mining-technology.com/features/feature-the-10-biggest-coal-mines-in-the-world/?cf-view


#матерали_ЗМІ

Типове добове споживання електроенергії побутовими приладами

https://mev.gov.ua/statystychna-informatsiya/typove-dobove-spozhyvannya-elektroenerhiyi-pobutovymy-pryladamy


#публікації_ЗМІ

Видобуток вугілля на державних шахтах зростає попри війну

На державних вугледобувних підприємствах зростають обсяги видобутку вугілля. Якщо на початку повномасштабного вторгнення у березні 2022 року обсяг видобутку становив 173 тисячі тонн на місяць та тривалий час стабільно зменшувався, то вже наприкінці 2023 року вугільники змогли відновити та перевищити довоєнні показники.

У січні 2024 року обсяги видобутку склали понад 178 тисяч тонн на місяць, а у лютому цей показник перевищив 194 тисячі тонн.

«Ситуація на вугледобувних підприємствах складна - постійні обстріли, знеструмлення, евакуація населення, брак персоналу. Але попри це, завдяки скоординованій роботі Міненерго та вугледобувних компаній вдалося досягти зростання видобутку. У понад 1,5 раза зріс добовий видобуток вугілля: якщо у вересні ця цифра становила 4,1 тисячі тонн за добу, то у лютому - 6,7 тисячі тонн», - зазначив заступник міністра енергетики України Олександр Хейло.

Зростання видобутку вугілля на державних підприємствах дало змогу збільшити і обсяги твердого палива на складах енергетичних підприємств. Зокрема, на кінець лютого на складах ТЕС та ТЕЦ було накопичено понад 1 мільйон тонн вугілля, що на 236 тисяч тонн більше, ніж передбачалося планом.

На досягнутому вугільники зупинятися не планують: у перспективі - подальше зростання обсягів видобутку. Для цього, зокрема, нещодавно на одній із шахт Донеччини ввели в експлуатацію лаву з видобутку вугілля, що розташовується за 7 км від лінії фронту.

Джерело: https://mev.gov.ua/novyna/vydobutok-vuhillya-na-derzhavnykh-shakhtakh-zrostaye-popry-viynu


#публікації_ЗМІ

Історія однієї шахти: війна та цифровізація

Видобуток вугілля у реаліях сьогодення – це не тільки про відкриття нової лави чи запуск очисного комбайну. Це й про цифровізацію. На одній із українських шахт з 2019-го року розгортають цифрову інфраструктуру на основі технології Wi-Fi.

Попри повномасштабну війну, вуглевидобувні підприємства Західного Донбасу не припиняють роботу, адже в умовах вже світової енергетичної кризи та побоювань надскладного опалювального сезону 22/23 видобуток вугілля – як одна із панацей.

Україна перед початком опалювального сезону має накопичити 2-3 млн тонн вугілля на складах. Чи це буде можливо – більшою мірою залежить від українського видобутку.

Наскільки цифровізація допомагає налагоджувати роботу гірників на глибині 180 метрів та що з видобутком українського вугілля сьогодні, читайте в репортажі ExPro з однієї із шахт ДТЕК Енерго.

Деталі https://expro.com.ua/statti/storya-odn-shahti-vyna-ta-cifrovzacya


для навігації:

#історія - матеріали історичних довідок, джерел про видобуток та використання корисних копалин в Україні та світі
#публікації_ЗМІ - матеріали із засобів масової інформації
#корисніпосилання - матеріали на відкриті джерела, атласи, нормативні документи
#звіти - матеріали звітів в Україні та міжнародних організацій
#наука - дослідження в сфері видобутку




Ще хотілось би додати, що нам необхідно залучати більше приватного капіталу та створювати привабливі умови для того, щоб бізнес хотів ризикувати. Програма грантів та пільг для «mining juniors» була б гарним інструментом нарощування привабливості.

Джерело: https://www.umcc-titanium.com/%D1%87%D0%BE%D0%BC%D1%83-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96-%D0%B2%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%BE-%D0%B7%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%B8%D1%87%D0%B8%D1%82%D0%B8-%D0%B4%D0%BE%D1%81%D0%B2%D1%96%D0%B4/


#публікації_ЗМІ

Чому Україні варто запозичити досвід гірничодобувної галузі Австралії. Єгор Перелигін.

Австралія розширює перелік критичних мінералів до 30 позицій та створює новий перелік «стратегічних матеріалів». Перелік стратегічних матеріалів буде складатися з таких позицій як мідь, нікель, алюміній, фосфор, цинк та олово.

Питання: чим відрізняються стратегічні матеріали від критичних мінералів в австралійській промисловій політиці?

Критичні мінерали мають чотири ключові критерії, щоб мати статус «корисності». Ці критерії: (1) суттєва / істотна роль мінералів для сучасних технологій та національної безпеки, (2) геологічний потенціал власної ресурсної бази, (3) наявність попиту на ці мінерали зі сторони стратегічних партнерів, (4) підпадають під ризик перебоїв в постачанні / логістичних ланцюгах (це називається supply chain disruption risk).

Стратегічні матеріали мають аналогічні перші три ключові критерії, але стратегічні матеріали не мають ризику перебоїв в постачанні або в логістичних ланцюгах.

Друге питання: чому це важливо?

Тому що перелік австралійських стратегічних мінералів – це гарна ілюстрація розуміння власних можливостей та формування національних пріоритетів. Австралія добре розуміє, що має сильні ринкові позиції в конкретних мінералах/матеріалах та потенціал для використання цих мінералів/матеріалів для максимізації власного експорту, для максимальної завантаженості переробних потужностей (більше доданої вартості), для стимулювання власного технологічного розвитку та для більш глибокої інтеграції з стратегічними партнерами. Саме інтеграція з стратегічними партнерами є ключовим сьогодні у нових реаліях фрагментації світової економіки та геополітики (це також важливий хід для більш впевненої адаптації країни до сучасної світової поляризації).

Третє питання: які висновки ми повинні робити зараз?

Ми повинні сфокусувати свої власні добувні, переробні та виробничі можливості там, де ми реально маємо справжній потенціал та ресурсну базу. 5-6 ключових позицій, можливо вже існуюча інфраструктура (або якась частина), можливо «brownfields» та промислові зони з потенціалом плюс/мінус оперативної реанімації. Проєкти «greenfield» можуть бути цікавими, але ми повинні дивитись правді у вічі – під час війни проєкти «greenfield», які потребують надвеликих довгострокових капітальних інвестицій та часових горизонтів 6-10 років на реалізацію, не можуть бути в пріоритеті у порівнянні з тими проєктами, де за 1-2 роки ми можемо вже мати промисловий результат. Це не означає, що треба відмовлятися від довгострокових «greenfields», але це означає те, що ми повинні краще працювати з нашими пріоритетами та здійснювати відповідну дистрибуцію власних ресурсів.

Четверте питання: де наші пріоритети у гірничодобувній галузі?

Титан, залізо, уран, циркон, графіт. Це як мінімум. Також хімія та атомна енергетика. Модернізація існуючих активів, розширення ресурсної бази, розбудова нових ланцюгів переробки в оптимізованому форматі, залучення фінансового та технологічного ресурсу у ці напрямки, розвиток кадрового резерву, розвиток науки у відповідних напрямках.

І також не забувати, що в реаліях війни логістика є критичною проблемою, оскільки постійне зростання собівартості (проблема структури собівартості, яка робить нас менш конкурентоздатними по відношенню до інших світових гравців та країн). Це значить, шукати технологічні рішення, впроваджувати більший рівень автоматизації та знижувати собівартість всіма можливими інструментами.

Під час опрацювання пріоритетів, ми також повинні відповісти на головне питання: а що наші стратегічні партнери хочуть бачити в нашій продукції та в українському гірничодобувному / переробному секторі? Ми повинні зрозуміти, що один з найбільш критичних критеріїв успіху для виживання нашої промисловості (та майбутнього розвитку) – це мати актуальну та сучасну продукцію та якість, на яку є зрозумілий та довгостроковий попит зі сторони наших стратегічних партнерів.


На Єнакієвському металургійному заводі у 1931 році уведено до експлуатації першу вітчизняну розливну машину, у 1938 році запущено першу вітчизняну аглофабрику.

У 1928 році на Костянтинівському металургійному заводі впроваджується програма реконструкції підприємства, в ході якої збільшено ємність мартенівських печей, в 1932 році введено в дію доменну піч № 2, механізовано прокатні стани, модернізовано енергетичне господарство.

На Сталінському металургійному заводі з 1928 року почалося технічне переоснащення виробництва. У 1936 році завершено реконструкцію заводу - побудовано новий мартенівський цех, механізовано листопрокатний і сортопрокатний цехи, на місці старого рейкопрокатного цеху введено в експлуатацію новий потужний блюмінг.

У 1930 році труболиварний цех Макіївського металургійного заводу реорганізовано в окреме підприємство – Макіївський труболиварний завод.

На Маріупольському заводі ім. Ілліча введено в експлуатацію трубний цех – найбільший в Європі, а у 1931 році почато будівництво його другої черги. У 1933 році на заводі будується перший в СРСР листообробний цех (цех холодної прокатки), призначений для виробництва тонкого листа який йшов на потреби транспортного машинобудування.

Одночасно, уряд СРСР затверджує рішення побудувати на узбережжі Азовського моря новий металургійний завод потужністю в 2,2 млн. тон чавуну на рік. У 1930 році у м. Маріуполі розпочато будівництво підприємства та морського порту металургійного заводу «Азовсталь», а для підходу до порту по Азовському морю прокладається новий судноплавний канал.

12 серпня 1933 року на металургійному заводі «Азовсталь» отримано перший чавун. У січні 1935 року на заводі почало діяти сталеплавильне виробництво - стала до ладу перша в СРСР 250-тонна хитна мартенівська піч. У квітні 1939 року з Керчі до порту «Азовсталь» пароплавом «Судком» доставлено першу партію гарячого агломерату для доменних печей. Подібне перевезення гарячого агломерату на суднах освоєне вперше у світовій практиці. А в травні того ж року на доменній печі № 3 встановлено світовий рекорд з продуктивності – 1614 тон чавуну за добу.

Для покриття потреб країни у цинку в квітні 1928 року в м. Костянтинівці розпочали будівництво заводу кольорової металургії. У листопаді 1930 року запущено Костянтинівський цинковий завод. У 1931 році на заводі вироблено 2,3 тис. тон цинку, у 1936 році вже 11 тис. тон.

Напередодні Другої світової війни:

- на території Донецької області діяло дев’ять заводів чорної металургії: Краматорський, Костянтинівський, Єнакіївський, Макіївські - металургійний та труболиварний, Сталінський, Харцизький трубний та Маріупольські - імені Ілліча, «Азовсталь», та два заводи кольорової металургії – Костянтинівський цинковий завод та Микитівський ртутний комбінат;

- на заводах чорної металургії працювало 65,9 тис. робітників, кольорової - 2,0 тис. робітників;

- металурги області давали щороку 4,5 млн. тон чавуну, 3,66 млн. тон сталі та 2,9 млн. тон прокату, що складало відповідно 30%; 20% та 22% від загального виробництва металопродукції у Радянському Союзі.


Матеріали: Донецької обласної державної адміністрації https://dn.gov.ua/news/stanovlennya-promislovosti-donechchini-metalurgijna-galuz-1800-1940-rr


У серпні 1898 року на заводі «Краматорського металургійного товариства», заснованого німецькою машинобудівною фірмою «В. Фіцнер і К. Гампер», задуті доменні печі № 1 та № 2 та отримано перший чавун. На протязі десятиріччя на підприємстві введено в дію мартенівський цех, прокатний стан 620 та дротовий. У 1910 році почав працювати прокатний цех.

У 1898 році французьким Генеральним товариством чавуноплавильних, залізоробних і сталеливарних заводів у Росії, у с. Макіївці збудовано металургійний завод. У червні 1899 року почала діяти перша доменна піч цього заводу потужністю 115 тон чавуну на добу. У 1910 році підприємство становиться Макіївським металургійним заводом анонімного товариства «Російський гірничий і металургійний «Уніон», або просто Заводом «Юніон». У 1916 році після побудови мартенівської печі № 6 завод досягає максимальної продуктивності: чавуну - 235,8 тис. тон, сталі мартенівської - 188,5 тис. тон, прокату - 131,1 тис. тон.

У 1899 році у Маріуполі бельгійським акціонерним товариство «Провіданс» запущено завод «Руський Провіданс» за 5 кілометрів від заводу «Нікополь». На заводі працювали дві доменні, три мартенівські печі, великосортний і рейкобалковий прокатні стани, дві вагранки для чавунного лиття і коксовий цех. Основна продукція заводу - чавун, листовий та різний сортовий метал: балки, рейки, кутові, круглі та квадратні профілі.

За цей невеликий проміжок часу виробництво чавуну і сталі на Донбасі виросло у чотири рази. Якщо у 70-ті роки ХІХ століття доля металу з Донбасу складала 0,1% від виробництва в країні, то вже 1900 року вона дорівнювала 51 %.

1914 рік – у м. Харцизьку на базі збудованого у 1899 році котельно-механічного заводу створено Харцизький трубний завод.

До початку Першої світової війни на металургійних підприємствах краю вводились нові домни та сталеплавильні агрегати, коксові батареї, сортові та листопрокатні стани.

Протягом 1918-1919 рр. всі металургійні підприємства на території Донеччини націоналізовано радянською владою. У зв’язку з пошкодженням залізничних магістралей та відсутністю сировини більшість агрегатів металургійних підприємств зупинили роботу, законсервовані або переведені на «холостий» режим роботи.

Починаючи з 1920 року на підприємствах галузі почалось поступове відновлення роботи. Завод Нікополь-Маріупольського товариства і «Руський Провіданс» у січні 1920 року об’єднано в один, який отримав назву «Маріупольські об'єднані металургійні державні заводи», а у 1924 році підприємству присвоєно ім’я Ілліча.

У липні 1921 року запущено після ремонту доменну піч № 1 Сталінського (колишнього Юзівського) металургійного заводу, до кінця 1921 року виробництво металу на заводі відновлено.

У 1920 році відновлено роботу Краматорського металургійного заводу. До 1926 року обсяг випуску продукції доменного та мартенівського цехів перевищив довоєнний рівень 1913 року.

У 1918–1930 рр. Макіївський труболиварний завод існував як цех Макіївського металургійного заводу.

У 1927 році Микитівські ртутні підприємства разом з вугільними перетворено на єдиний комплекс - «Микитівський ртутний комбінат».

У 1925 році більшовицьким урядом прийнято рішення з розбудови країни та переведення економіки на рейки індустріалізації. Для будівництва нових об’єктів інфраструктури, видобувної та переробної промисловості, машинобудівних підприємств, засобів механізації робіт виникала потреба у великій кількості металу, тому перше місце за обсягом капіталовкладень в ці роки займає металургійна промисловість. У чорній металургії значна частка коштів спочатку спрямовувалася на нарощування потужностей існуючих підприємств.

На Донеччині глибокій модернізації піддався насамперед Макіївський металургійний завод, який перед Другою світовою війною став найпотужнішим у СРСР та випускав 10 частину вироблених в країні чавуну та сталі. У вересні 1929 року на заводі введено в експлуатацію першу в країні повністю механізовану доменну піч № 4, об'ємом 842 м³, а у 1933 році тут введено в експлуатацію перший в Україні та СРСР блюмінг.

20 ta oxirgi post ko‘rsatilgan.

8

obunachilar
Kanal statistikasi