А це вже була перемога. Норвегія закріпила за собою широку автономію, окрему, хоча і дружню до Швеції монархію, окремий парламент, Стуртінґ, який мав право розробляти законодавчуі податкову систему, брати позики, оголосити імпічмент членам уряду, самому парламентові й Верховному судові. Фактично це була незалежність. Єдине, в чому новерзькі король, уряд і парламент мали обмеження, це сфера зовнішньої політики, де всі кроки мали узгоджуватися зі Швецією.

Ну а невдовзі за історичними мірками, у 80-і роки того-таки ХІХ століття, напруження між обома країнами, шведські претензії на протекціонізм, розвиток національної свідомості норвегів призвели до жорстокого протистояння, мало не збройного конфлікту, в результаті якого Швеція плюнула на це все діло і скасувала унію, внаслідок чого і утворилася та Норвегія, яку ми знаємо і любимо: з Кнутом Гамсуном, Юстейном Ґордером, нафтовими промислами, блек-металом, дорогим алкоголем, без євробюрократії, але з базами НАТО, вівцебиками на Довреф’єлі, скандинавськими детективами, соціалізмом при королі, музеєм вікінгів, сіро-чорними кольорами у побуті та стриманими, небагатослівними, закритими мешканцями, що страх як не терплять всяких ізлішеств і нововведень, але за будь-якої погоди готові вирушили у піші мандри за сто кілометрів по горам та по лісам.