Я поезію взагалі-то не люблю. Але є дещо в саме португальській поезії, що мене час від часу аж прямо дуже чіпляє. Не знаю, чи це через особливість мови, чи поетичні традиції такі, але в португальців дуже круто виходить в прості з вигляду, але дуже багатошарові сенси. От в англомовній я бачу потуги цього, і від того прямо верне, а тут воно просто й органічно. Подібний потужний ефект бачила лише в українській сучасній поезії.