Перечитанка

Тяк. Зара буду намагатися придумати, як про цю книжечку сказати. На жаль, її не існує в українському перекладі, і хз, чи вийде колись, але ви маєте знати про її існування.
💚 Це найдивніша книжка, яку я коли-небудь читала.
❤️Як не дивно, мені сподобалося.

Тепер по порядку
💚 я її вхопила, бо там позаду захоплений відгук від Фернанду Рібейру (вокаліста Мунспел, а Мунспел я завжди поважала)
❤️ ще я з анотації нічого ніпойняла, але чомусь вирішила, що це повість, містика
💚 ну, і великі літери, мала кількість сторінок, на яких тексту - ледве половина - дуже вагомий аргумент на користь того, що я її подолаю.

Проковтнула за 4 вечори.

Спершу я вирішила, що мене надурили, і це не повість, а збірка оповідань.
Потім вирішила, що надурила сама себе, і це не збірка оповідань, а збірка віршів.
Дочитавши, зрозуміла, що усі три версії були вірними. Це така собі поетична (але в прозі) новела, зібрана з оповідань-розділів-куплетів (cantos португальською, здається, таки найближчим перекладом буде "куплет").
Дуже відчувається вплив Сарамагу, тільки Пейшоту не настільки зневажливо ставиться до крапок.
Воно про смерть. Смерть як антидот до життя, що добігло кінця/не має сенсу/змушує людину страждати чи зневірюватися. Смерть тут красива, але вона не романтизується, вона просто є як даність, і вона заколихує.
В одному розділовіршеоповіданні всі самовбиваються, наприклад. Штук пʼять героїв, усі в різний спосіб, дехто по кілька разів. В наступному вони народжуватися починають, до речі.
Ця книжка - мішанина з епізодів із життя та смерті різних героїв, подеколи фіг зрозумієш, де хто, та це й не треба. Ти просто пливеш за оповіддю, колихаєшся на хвилях її ритму, а наприкінці в тебе в голові якось самі собою складаються образи цих героїв, причому доволі цілісні.
Тут багато повторів. Повтори образів, повтори подій, повтори слів та фраз. І це прямо настільки круто працює, що аж завидки беруть, що автор так уміє.

Наразі пишу заявку на грант, почуваюся як отой проджект менеджер на вєліку, що горить, і ти гориш, і все горить, волаю, команда ЛІТавиці проявляє чудеса "корупції" й дістає з-під землі контакти таких фахівців, яких, здавалося б, неможливо знайти в принципі, надто за три дні. Час від часу прозріваю від того, які ми афігенні (це коли кидаю партнерам якісь буденні дані про наші досягнення, а вони їх переформульовують в красивий англомовний канцелярит для грантової заявки - і опа: ми вже не просто щось там шуршали чотири рочки, я прямо от дуже круті діячі культури, аж самій завидно. При цьому ж факти ті самі! Уся справа в куті зору, мабуть). Якщо все встигнемо, і якщо нам той грант дадуть, моє благоговіння перед подібними штуками буде зруйноване вщент і остаточно.

Я ж обіцяла відгук.
Отже:
💛 це типовий ромфант з дуже типовими тропами, притаманними жанру, і це не погано. Нам потрібні такі книжки, на яких можна відпочити мозоком
💙 це гарно написано. Саме в сенсі чіткості викладення й нормальної компоновки фраз, тощо. Принаймні мене не тіпало, рука до олівця не тягнулася - а це багато про що говорить, бо в мене в цьому плані претензії зазвичай до більшості книжок

Тепер про погане
💧я завжди страждала, що не вмію витримувати баланс: починаю задовго розгортати історію, а потім наприкінці бах-бах-бах і швиденько всі сюжетні лінії завершую. Більше не страждаю. Схоже, це загальноукраїнська епідемія, в мене ще легка форма
💧мені не вистачило індивідуальності в персонажах, я плуталася, хто є хто, навіть серед головних. (Якщощо: в мене дуже погана пам'ять на імена, і розрізняти їх суто за іменами = мішн імпосібл, а авторка, схоже, від мене хотіла саме цього: щоби я запам'ятала, хто всі ці маестри й маестри)
💧і ще трохи понию по формату: ця книжка мене убивала. Буквально - не один раз спроби робила. Ніт, я розумію, що видавцю хотілося створити ілюзію великого обсяга, але чесно: я безмежно вдячна тим видавцям, які так не роблять. Читання на папері - це й так тортури, а тоншу книгу набагто простіше читати, ніж товсту й хливку.

Висновки:
Нам треба таких книжок багато, дуже багато! Не сумніваюся, що людям, які тільки відкривають собі ромфант, вона заходить на ура. Мені, на жаль, не дуже, занадто традиційна для жанру, якого я свого часу "переїла", мені б щось, ближче до "свіжого подиху", аніж до "типового представника"... (Але я все одно не шкодую, що її прочитала, свою дозу розслабону я отримала)

Поки я домучю "Керамічні серця" (відгук буде, мені там є що сказати), якось непомітно перечитала обидві історії про Алісу. Ну, бо мені треба було звірити цитати, яких в мене в тексті, над яким працюю наразі, напхано по саме німогу.
Переклад (так, і знову це Панченко, до якого в мене, як памʼятаєте, після Локвуда настороженн ставлення) виявився... приємним. В тому сенсі, що перекладачеві вдалося відійти від совкового стандарту, причому таким чином, що ані кальки з руперекладу не ввижаєттся, ані намагань за будь-яку ціну зробити "не так, як у них" я не побачила (таке мені трохи бачилося в Карлсоні, виданому тією ж РМ). Цілком справляє собі враження самостійної, незалежної від впливу наявного ру-взірця роботи перекладача. І це прямо круто. Єдине, що на мою думку, йому вдалося не дуже - це переклад тих віршів, де не "Варкало. Борщуки прузькі", а звичайна рима звичайними словами.
З вражень:
💙якесь воно таке коротюсеньке. Мені з дитинства ця історія бачилася набагато більшою.
💛 Задзеркалля - суцільний трип під психотропними речовинами (я для свого передивилася купу відосів від ВВС саме про поведінку й світосприйняття людей, які потрапили під дію мескаліну та ЛСД, і коли писала, вичленила для себе характерні паттерни, щоби їх відтворити. З подивом побачила в тексті Задзеркалля саме їх.)
💙 взагалі поскиглити: в Україні кілька різних видань Аліси від різних видавництв і з різними, найчастіше чудовими, ілюстраціями... але не те, не те! Хочу український переклад з ілюстраціями Тенніеля.
💛полізла перевіряти свої наявні цитати, наколупала ще купу того, що стане у пригоді. Задзеркалля так взагалі можна цілком розібрати на фрази й перезібрати в потрібному для моєї історії порядку. Мені як раз треба дофіга дописувати саме в той епізод, де цитування Керроллівських трипів є більш ніж доречним, тож буду ще цупити в нього ще ідей. Головне тримати себе в руках.
💙 З останніх сил борюся з ідеєю розпочати збирання колекції видань і перекладів Аліси (зважаючи на ті мови, якими читаю, це може бути досить величенька колекція...).

Була сьогодні в хаті у батьків (зйомна), там в підвалі валяються книжки хазяйки. Нарешті дійшли руки роздивитися, що там. Дофіга усього штибу Стефані Маєр (здебільшого, французською), класне вдання казок Андерсена (оце я б і собі не відмовилася мати) і охрєнітєльне видання багатотомного тлумачного словника французської. От прямо здалеку видно, що дорогущще. Кажу їй: "позабирай, пропадуть жеж,в підвалі вологість висока". "Ой, та мені нема де покласти". Блііін. То віддай мені, я той словник на барахолці за дофіга грошей продам. Як на мене, книжки, то як домашні улюбленці: не можеш дбати - не заводь. Або віддай в хороші руки.

Коротше, треба мені прообраз для однієї сутності, що живиться емоціями. Гуглю. Хочу пошукати серед чогось фольклорного. Засинаю в процесі з телефоном в руках (буквально). Хроплю. Від цього прокидаюся, відчайдушно намагаюся зробити вигляд, що не спу, а читаю телефон.
В одне з таких прокидань розумію, що це ВОНО! Я геть забула про сукубів та інкубів, а вони ж - найідеальніший прототип!
Зважаючи на те, куди мене занесло уві сні, вирішила подивитися, як я сюди потрапила. Історію пошуку додаю ("зла давандаживиться емоціями" - малася на увазі лаванда. Хз, чому я вирішила її додати до пошуку, але смутно пригадую, як намагалася написати це слово без одруківок).
Здається, я винайшла новий письменницький метод - бессознатєльноє писаніє :)
ПиСи: на момент, коли я прокинулася, я "прочитала" цю статтю десь на 2/3, домотавши до момента, на якому чітко й по пунктах описувалося, чому саме інкуби мені підходять.

UPD: таємниця лаванди розкрита! Чоловік в цей час дивився гейм муві по Resident Evil 5, каже, коли там йшлося про мутовану квітку, я підірвалася, підхопила телефон, що вже майже випав із рук, і почала завзято набирати лаванду в пошуковому пядку. Очей не розплющуючи.

Нате вам кітка. На обмін хочу наводку на пару назв вуличок у Львові з такими критеріями: стара частина міста, вузенька, кривенька, глухенька, будинки по 2-3 поверхи, щоби вікна дивилися у вікна. Хочу полазити там по гугломапах, понадихатися для опису місця подій.

Так виглядає прокрастинація: замість сісти й писати, я сьогодні ретельно все планувала в міро. І це ще без головної лінії - містичної. її вже ручечкою в ліжечку докалякаю.

Я добила ту частину роботи над твором, що переклад! Рівно за графіком, тобто, сьогодні. Що порадувало: за "врємя путі" воно підросло аж на 15 кіло. Дрібниця, але я думала, що схудне, тож у підсумку, маю на даний момент десь на 20 кіло більше, ніж планувала. А також маю ідею й напрацьовки щодо матчастини для тих 220 кіло, що буду тепер дописувати. Завтра - день планування і синопсиса, а далі - їбашить по 4-5 кіло на день, то взагалі ніочьом, якщо маєш план.
А ще сьогодні Цюнь на мені спала догори пузєй. Таке з нею вперше (психічно травмоване дитя вулиць з панічними атаками, коли береш на ручки, але дуже хороша й лагідна дівчинка, якщо без отих всіх ваших обнімашек).

Чуваки шарять ;) Протягом березня замість загубленої або пошкодженої книжки в бібліотеку можна здати фоточку котика.

Шоб ви розуміли, наскільки письменницька праця важка (6,5+5,5 кіло) й сповнена перешкод (хвостів на клавіатурі). З професійним святом, колеги!

Дивіться, що надибала біля жеку. Приносиш книжку, яка тобі сподобалася, і якою хочеш поділитися з іншими, натомість береш одну з тих, шо на полицях. Записуєшся в журнал. Читаєш. ❤️💚