ПАСЛИ ДІТИ КОРОВЫ
Кални́к. Сі́льськоє пасло́.
Вон села́ ’го занесло́.
Поточи́на не мале́нька
Тіче́. Во́да ту мокре́нька.
Береги́ травốв встеле́ні.
Тра́вы влі́ті фурт зеле́ні.
Мốчарі із убо́х бốку.
Пуд пасло́м вжек мно́го рốку.
Влі́ті го́ниме коро́вы,
Ді́ти. До́рос до Покро́вы.
Ма́рга пасе́, б’єме́ ка́рті.
А єде́н ни́ська на ва́рті.
Вун коро́вы заверта́є,
Зайшли́ в шко́ду, гет кіря́є.
Так од ра́на, день цілы́й,
Го́нить ма́ргу хлоп малы́й.
Хлоп, бо зна́є вжек кури́ти.
Прốбовав вино́ вун пи́ти.
Ла́є, и́ппен гі друта́рь.
Чо́рный,та гі комина́рь,
Дốкус сốнцьом обпале́ный.
На дурно́є науче́ный.
Ка́рті зна́є би́ти ма́сно,
Гі вели́кий, плює́ ря́сно.
З ножо́м ба́витися зна́є.
В но́рах, гі дику́н іма́є
Ры́бу го́лыма рука́ми.
Леґінь – фі́тькать за дівка́ми.
Поточо́к знав загати́ти,
Да́ле ся боло́том би́ти.
Научи́вся ту плава́ти,
В вốду фе́єша мета́ти.
А скốчити на коня́.
Калубо́м іти́. Дітня?
Солони́ну упіче́
На рожно́ви. Ма́сть тіче́.
Што лем сьись пасты́рь не зна́є.
Сю вошко́лу спомина́є
Вôнь до ста́рых сво́йих рốку.
То бы́ло жытя́, нюврốку.
Нич ся туды́ не боя́в,
Лем од ма́тери втіка́в.
Ма́мка зна́ла ща́пом би́ти.
Ча́сто знав сяк зароби́ти.
То, я вам пуві́м, вошко́ла.
Нись позе́раш ты дôвко́ла –
Ді́ти и́ншакі рôсту́ть,
Асвальто́вый ма́вуть пу́ть.
А́ршув ру́ки їх не зна́ли,
Ко́су і не спознава́ли.
Телефо́н, а не коро́вы.
Сидя́ть в хи́жи вадь в дворо́ви.
Што на кốліна старі́,
Здо́гадавуть сі малі́?

#Володимир_Рошко