Русинські писатилї Подкарпатя


Kanal geosi va tili: ko‘rsatilmagan, ko‘rsatilmagan
Toifa: ko‘rsatilmagan


Карпаторусинськоє літературноє общество

Связанные каналы  |  Похожие каналы

Kanal geosi va tili
ko‘rsatilmagan, ko‘rsatilmagan
Toifa
ko‘rsatilmagan
Statistika
Postlar filtri


Общество про русинськый розвуй (SRE) dan repost
Русинська Бібліотека – файноє жерело старої русинської літературы і періодикы. Читайте тексты за язык, історію, реліґію и другі темы. Ушитко мож терьхати і заганяти дале.

Rusyn’s Library is a valuable source of old literature and periodics in and about Rusyn on a range of topics including linguistics, history, religion etc. All the items are available for downloading and sharing.

Library link / Мотузок до бібліотекы




КРОСНА
Надумали ми класти кросна,
Ткати покровці на подлаш.
Велика з кросен була хосна-
Щоб їх покласти-зійшлися родичі у нас.
Но раз їх треба прикріпити-
на то нужна мужська рука.
Гвоздьом до подлаша прибити
Аби не грали Гопака.
Ото була мужська робота-
прикріпили-і пішли.
Всьо остальне-жунська турбота:
Основу вити почали.
Май наскоро на "воротило"
основу з ниток навили.
Ту основу навивати
знали лиш старі бабки.
Та ще треба два "навої"-
бо не получиться краса.
Треба верхній,треба нижній
щоб нитка рівно лягла.
А потом через "набівку"
Провести основу всю.
І получиться одна--
"Утокована нитка".
На "середню жердку"
"Ничильниці клали".
"Кобилки" в "ничильницях"
Як ся дуже рвали.
Навчили нас їх міняти
Із нових ниток язати.
Та через оті "кобилки"
Всю основу пропускати.
Коли началисме ткати,
Треба очі добрі мати
Бо так треба ся старати
Аби "зів" великий був.
Щоби "човник" в тому "зіві"
Вишивать узори муг.
"Човник" вишив-
Дале "бердо"
Ту основу твердо бє.
Років сто отой покровець,
Точно ся не розпаде.
"Поножа" в такому ділі
Главна героїня все.
Як у машині педаль газу--
Скорость кроснам надає.
на стулчику сидить майстер,
Тай покровці  тче-
тихо собі підспівує
що терен уже цвіте.
На другому стільці "потак"
Ножниці в нім-клубки ниток.
Много всякої дрібниці--
самий главний там "ціпок".
P/S:
Добрі люди в той час були-
Ткали,пряли,вишивали.
Своє рідне чистували.
А чуже не признавали.

#Аня_Цірик


*******
Дись на другый рüк первої світової войны Иван Ошкебанüв прийшов домü на урльоп – удпустили го на місяць удпочити, гикой май лїпшого там катуну.
Малі дїти ся радувуть няньови, лащать ся ид ньому, нич до гладять го за рукы, за пличі, а кить стойить, та й за ногы, и усе онь приспüвувуть: “Няньку наш !.. Няньочку наш !..”.
Слухав тото Иван Ошкебанüв, слухав, а дале пак по катунськы йим грüзно гойкнув:
- Та якый я вам няньо, кой лем позирайте сюды (и вказав на три лычкы, пришиті ид рукавови катунсьрого реклика, што, вдколи
прийшов, та з ся го й ни здыймав) – я єм цугсфірер, а ни ваш
няньо ! Затяміть: я єм цугсфірер !

"БУМБУРІШКЫ"
#Иван_Петровцій


Мигаль Чикивдя dan repost
МІСЯЦЬ
Смола ся вылляла на небо,
Путьом литрика ни горит,
А місяць зопер ся за хмару,
Та дримле тамкы си, сидит.

Пак вижу, звізды ся укажут,
Тай місяць нараз май ясный,
Усьых до вороха закличе,
Бо говорив бы, ги живый.

До рана бисїда на небі,
Но чим тото ни вичӯркы?
Бо місяць наш - ōто хлопчище,
А звізды - цімборкы-дївкы.

А за што бисїды небеснї?
Казкованя,видав, ги у нас.
И видят красно всьо из неба,
Ни спряче ся у тьмі и фрас.

Но місяць пораз ся насердит,
Та ходит небом си самый,
Бо кажут звізды му, ож пōвный,
Ни раз шептали, ож слабый...

Изранинька вже леґдвы ходит,
Укрыє го покровиць хмар.
Блистящі звізды - тото хыба?
Ци може вто, ги кажут, дар?

За йсе си думат, коли лігат,
Сякоє в нього вже давно.
Но чим ся сонце рано укаже,
Усне та стане му єдно.

М.Чикивдя


***
Нараз по первüв войнї, кой ся в нас зачали чехы быти, в Осойи у вошколї ся числило дивять панучитильüв, но, та мусїли йти до Иршавы ся вчити словацької бисїды и ческословенского крайознавства, из чого пак мали складати испыты. Та панучитиль, што ся писав Ульванськый, казав: ”Вшытко бы добрі, айбо тоту линтернатуру ми в голову нитко и нияк ни запхає..”
А кой инспектор попросив осüйського панучитиля Петра Туранчича вказати на мапі Карпаты, та тот му вповів: ”Ий, та што бы я вам, пане професоре, указовав на тüв глупüв мапі, тать вы прийдїть до нас в Осüй, кой буде файна погода, та я вам Карпаты свойыма очима відїти вкажу, а пак дашто мало й упєме…”
Панучитиль музыкы и спüваня Иоган Ленарт, што говорив по чисько-мадярсько-нїмицько-осüйськы, нич до ся просив гет из Осою, бо, казав, ош старый Ганзо – няньо трьох його ученикüв – покликав го до себе домü, та файно го погостив намісто заяйця мнясом из мацура…
Иршавськый инспектор прийшов перевіряти осüйського панучитиля Димитрія Саса, та зазвідав єдного його ученика - а тото быв Мішко Срагüв - ош як Господь Бог покарав Адама и Єву за йих тяжкый гріх. Ни довго думавучи, Мішко баторно удлопонїв: ”Як оно было, я точно ни тямлю, айбо твердо знаву, ош гыдиско тамкы начинив такої баламуты, што Господь Бог го прокляв, обы ся по осüйськых берегах на черевиску тягав. Аддека на Обочи й мене хотїв укусити, айбо Мамка того гыдищу из єдного маху бігарьом убила…”
Битангов а жіваниском у ошколї быв Андрій Кебелешüв. Дись у первому місяци ошколованя панучитиль Димитрій Стрибур перехылив Андрія через лавицю, та го файно удлупашив замашным прутом. На другый раз Андрій собі пудклав иззаду в пачмагы сїна. И дїрік роздразнив учитиля. Но та Стрибур го впят перехылив через лавицю, и зачав тым замашным прутом сїчи, айбо з Андрійовых пачмаг лем ся порох курив, бо сїно было струхлявілоє.
Треба вповісти, ош Андрій ся на панучитиля домак узлив, и цїлый гüд ни ходив до ошколы, лем прийшов на испыты, што йих приймали иршавські инспекотры. Сїв собі за перву лавицю, и што бы инспекторы ни звідали, усе пуднимав руку идгорі, а кой го укликали, та ни знав нич.
Аттак розумный ученик покарав дурного панучитиля.

"БУМБУРІШКЫ"
#Иван_Петровцій


***
Все м розумів што ты якась ни вта,
И ясно м відів вто євство гріхоты,
Май бурше было ревности и зла,
И розум муй нажив субі хвороты.

Як муг им лишинь - я ся ни давав,
Але потав им чарами убитый,
З тобов им ся на звіздах колысав,
Любовльов босорканьськов оповитый.

И знати я ни знав - але я чув,
Штось чилядь ся шептала за плечима,
П'яницьови увсе малый валув,
Хуть серинча му й ходит за очима.

И умерав им - але все м живый!
Чалованьом живот ня бічалує.
Я си казав - держися и ни вый!
Настане час дакось тя тай учує.

Я вырвався й политіла душа,
Из пліна твого в муры пуднибисні,
Типирь ми впсталося лиш жити ни спіша,
И коротати дны свої чудисні.

Я розумів - што ты якась ни вта...
Ты моя тінь хуть ночов хуть из раня.
Гріхоту порождає гріхота,
Солодка сирцю - фраєрочка босорканя.

#Иван_Бинячовськый.




Михайлу Ивановичу Завадяку - 86!🎂
Вшиткых му благ на многая и благая літа!




Самая большая біда на Верховині – недостаток путей сообщенія; возового пути тут майже нет, и лишь верхом на маленьких кониках доставляют себі жители к пропитанію нужныя средства.- Один мадьярскій писатель, описуя мараморошскую Верховину, назвал ее Ирландіей Угорщины. – Если под. Ирландіей разуміют бідный, забытый край, скудныя силы коего извлекаются для чужих выгод, но о котором никто не заботится: то Верховіна одна из самих бідніших Ирландій на світі…»
Служачи парохом села Кленово, Митрак заканчує «Русско-мадярській словарь» и пише «Мадярсько-русский словарь». Не мавучи спонсорськых гроший на печатаня «Русско-мадярського словаря» (846 страниць), Митрак у 1881 рокови выдає го за своі . Друга же часть - «Мадярсько-русский словарь» была напечатана лем у 1922 рокови.
Ги фольклорист Митрак фурт збирав и ушорював русинські співанкы, переказы, легенды. Ще у 1864 рокови у Шарошпотокови вийшов зборник русинськых співанок, зобраных Митраком, котрі потовмачив на мадярськый язык Тиводар Легоцький. Другу часть фольклорних творув у 1866 рокови Митрак через Анатолія Кралицького переслав Якову Головацькому. Сесі записы пузніше напечатали у зборнику «Народныя песни Галицкой и Угорской Руси»
Выйшовши у 1900 рокови на пензію, отець Александер поселив ся в Ужгороді, а пузніше - у Росвигові. Вун надале писав статі, збирав фольклор. За напады на єпископа- ренегата Пенковича на нього ся наверла газета «Карпат», обвинивши у шпіонажі на хосен Росіі и предательстві Австро-Мадярщины. Митрак гордо отказав: «Перебачте, кить я свойов любовлю до народа ся компрометуву и русином не можу быти, товды другим не хочу».
17 марта 1913 рока у росвиговськуй хыжи Митрака жандармы зробили обыск и конфісковали рукописы и любимі книжкы поета. Серце го не выдержало...

Юрій ШИПОВИЧ


МИТРАКУ - 185
Они будили русинськый народ
Александер Митрак

Меже будителями нашого народа постава Митрака є єднов из майчестованых у историі края.
Родив ся просвітитель 16 октовбра 1837 рока у фамилиі сященника Андрія Митрака, котрый перед сьым перебрав ся у Плоскоє из Ганьковиці (обыдва села у Березькому комітаті). 12 фебруара 1841 рока отець Андрій умер (простудив ся у церьковли).
По сьому сімя (котра налічовала четверо дітий) наново перебрала ся жыти в Ужгород. Туй, в Ужгороді, умер брат будущого писателя, а сестры го жыли из ним по вшытких містах, де попував.
Хоть Александр Митрак прожыв у Плоскому мало булше трьох рокув, сю містность пуздніше поминать из теплотов и добротов: «Вид здешней природы, напоминая мне место моего рождения, так отрадно подействовал на меня, что я почувствовал себя будто дома».
Ошколововав ся Митрак в Ужгородськуй (1847-1853) и Сатмарськуй (1853-1859) гимназіях. Кончив Ужгородську богословську семінарію. У 1862 рокови быв рукоположеный у сященникы. Служив у селах Ильниця, Великі Лучки, Кленово, Ворочево.
Александер Митрак быв катехитом у Мукачовськуй народнуй школі. Товдошньый ученик, а в будущому знамый историк Юрій Калман Жаткович, так памнянув Митрака у свойых мемуарах: « Методы ученя были у всіх єдні – бити по плечах прутом, даже палицьов, а по персткам линейками.
Изьятієм быв руський катехит А.Митрак, который даже не выругав школяров, однако ученики не злоупотребляли его ласков и любили его».
Перебывавучи у Мукачові, Митрак пише свої стихы «Мы убоги, мало нас»,
«Добрі тому багатому», «На Верховині» и печатать йих пуд псевдонимом Материн:
Мы убоги, мало нас…
Мы убоги, мало нас,
Велика в нас старость,
Наши дети босо ходят
Про нашу недбалость.

Говорят нам наши люде:
«Язык свой любите,
И народни права ваши
Никому не дайте».

Добре им так говорити,
При сытости полной.
И писати «статеечки»
О жизне народной.

Добрі тому багатому…

Добрі тому богатому,
Кто родился паном;
Добрі тому щасливому
Кто не быв Иваном.

Ой то не так біднякови
Кто не зазнал долі
Як тому то цветочкови,
Что змарнів у полі.

Других людей щастя пестить
Як мати родная,
А бідного ненавидить
Ги мачуха злая.

На Верховині…
Горы наши, горы.
Наши бідні горы!
На вас я печально
Устремляю взоры.

Что за дивна сила
Тут вас наметала?
Луч тепленькій солнца,
И землю украла!

Кроете ли в недрах
Золотую долю,-
Иль готовите нам
Вічную недолю?
Подовж 60-80- рокув 19 сторуча Митрак пише декотрі роботы на етнаграфичеські темы: «Русскій народ», «Как ісполняет своі весеннія работи угро-русскій народ», «Жнива в угро-руссов», «Домики или избы в угро-русскіх крестьян», «Домашній быт угро-русских крестьян».
Айбо амйбулшым шедевром Митрака быв очерк «Путевыя впечатленія на Верховине», печатаный у журналі «Світ» в 13, 14, 15 и 16-му номерах за 1867 рук. Наведеме декотрі отрывкы сьоі роботы:
«…Верховина – отдельный, особый край: там уже не созріет кукуруза, столь любимое растеніе нашого народа, только овес и овес повсюду; хижины не белены, из смерековаго дерева; хлопы сорочки свои не на переди, но на заде связывают; словом повсюду особыя, отличательныя черты на лице и человека и природы…
Идя пішком, я пустился в разговор с двумя мальчиками, которые окончив свою повинную работу при починке дороги, возвращались домой. – Одному могло быть 12 лет от роду, другому – 10. Не смотря на дітскіе годы их – житейская забота, бідная жизнь – так печально развили их, что они говорили будто взрослые. Вопрошаю их, как они поживают? – «Тісно, поночку; нее хліба», - был смутный их отвіт. Як же помогаете себі, откуду достаете хліба? «Жиды помогають нам, они дают нам на хліб.» Вот единственные благотворители на Верховині. И что за хорошіе благотворители они! От благотворительности их народ повсюду бідніет, а они множатся и богатіют…
Как жаль, что человік на Верховині принужден укрываться от вихров и метелей в узенькія долины, откуду так узок и ограничен кругозор его. А тут на вершині каков простор, какая ширина для взора! Но как далеко отсюда видит око человека , повсюду лиш горы и горы волнуются…


15 октовбра у переддень 185-роча рожденя просвітителя Александера Митрака члены русинськых сосполных організацій “Русин-клуб” й “Наохтема в рокаши” нащивили памнятник будителю в Плоскув Полянської ТГ. Прямо пиля сохы А. Митраку быв проведеный невеликый імпровізованый диспут, котрый ся тыкав житя будителя (майтяжкого періода служіня у Ворочеві) його фолклорної, етнографічної, лексикографічної й писателської діятелностий.

Учасникы диспута красно подяковали настоятелю Плоскувської греко-католицької церквы Покрова Пресвятої Богородиці отцю Митру Лавриненку за теплый прийом.

Юрій Шипович

https://fenixslovo.com/2022/10/16/15-%d0%be%d0%ba%d1%82%d0%be%d0%b2%d0%b1%d1%80%d0%b0-%d1%83-%d0%bf%d0%b5%d1%80%d0%b5%d0%b4%d0%b4%d0%b5%d0%bd%d1%8c-185-%d1%80%d0%be%d1%87%d0%b0-%d1%80%d0%be%d0%b6%d0%b4%d0%b5%d0%bd%d1%8f-%d0%bf%d1%80/


**
  Туйкы ся взвав мüй вüсьüмдисятпятрüчный Нянько Юра:
  - Иппен аттак тото было, ци й ни домак аттак тото было – ни годен им перенчеловати. Лем уповісти вам мушу, ош уд свого дїда Ивана, што, хвалабов, жив на сьüм світї онь сто єденадцьить годüв, и додниська маву ірку, в яку мüй дїдик записовав тото, што бывало го – даз двасто годüв тому ! - вчив наш товдышньый сїлськый півцоучитиль.

  Береме туйкы лем науку свіцьку:

  - держ ся просто, ци стойиш, ци сидиш, главу имій мало навпереда наклонну, єднаковж ни скривляй ани на правый бüк, ани на лївый;

  - най ни буде лице твоє смутно, гнївно, альбо барз весело;

  - ни стріляй очима сям и там;

  - уста ни имій утворині, ани губы барз ни утворяй;

  - рук ни держ позад себе, ани в жебах, а кой дашто приказуєш, языком говори, ани рукома;

  - нüгтї ниубрізані носити, но также и пред людьми честныма обрізовати, не пристойно єсть;

  - сидячи, держ ногы просто, ногу на ногу ни клади, ани далеко уд себе ни протягуй;

  - идучи, ся ни горб, ни розмітуй рукома, ни дуркай ногома, ани волочи ногы за собов;

  - кашляня и кыханя ся выстерігай;

  - ни чини великого шума нüс вытиравучи, и на тото навхтема имій жеболовку, и, вычистивши нüс, ни зазирай у жеболовку;

  - вельми ся ни удивляй на дашто, бо вто є знак, же єсь нигда нич ни відїв.

 Дале береме науку о собесїдованиї:

  - ни говори так, обысь другому ни дав говорити;

  - сам себе словом ни возвышай, ани уничижай;

  - наипаче же ся выстерігай, обысь сам из собов ни говорив;

  - ни говори о річах смутных в околичности, и о річах подлых меже розумныма, авать о высокыъ меже простыма;

  - ни повторяй бисїды о єдиной річи;

  - ни обіщай, что исповнити сь ни годен;

  - ни довідуй ся о чужых дїлах, котры до тебе ни належать, ани не говори о тых, о котрых добрі ни знаєш;

  - ни оговоряй другого; и ни люби того, тко другого оговоряєт;

  - о умерлых авать нич, авать лем – файно;

  - то є цнота над цнотами: держ язык за зубома.

За сим иде наука як ся справовати при столї:

  - ни сїдай первым за стüл, и ни будь первым у таролї;

  - сидячи, ни спирай ся лüктьома на стüл;

  - ни говори, кой маєш уста полниї;

  - ни высысай, ани оглодуй кости;

  - кости из мняса, салкы из рыбы и лупиня из овочüв на край тарола ни складай, ани на обрус, ни пуд стüл ни меч;

  - ни пий, мавучи дашто во устах;

  - ни чисть зубы, ани умывай уста при столї;

  - перестань істи, кой другі перестали;

  Дале йде наука як ся справовати во цїмборастві из другыма:

  - кой до тя во гостину приходить особа годнїйша, выходи сперед нив, и, запросивши до свої хыжі, проси да бы сїла на годнїйшому містї. Так же и коли выходит, выведи ї онь за браму, и ни вертай назад онь докüть ни сяде на коня, авать на вüз;

  - грішит протüв добрых убычайüв, тко нипрошеный первоє місто засїдає, авать тко напüрливо ни хоче сидїти там, де го просять;

  - ни проси старшого уд тебе убы покрыв голову, и ты свою ни покрвай онь докüть старшый ни повелит;

  - коли из кымось говориш, ни позирай му на лице, ани на персты, наипаче кой говориш из особов инаго пола, авать из особов бüлшої годности;

  - выстерігай ся вбысь ни дрімав кой другі говорять, обысь ни ходив, авать ни сїв кой другі стоять:

  - выстерігай ся позївати сперед другыма: аще же од того ни годен ись ся удержати, ни говори на тот час, и закрый ся руков, авать и вберни ся у другый бüк;

  - кой ходиш з особов годнїйшов уд тебе, най она буде з правого вд тя боку, а кить вас такых триє, будь меже нима посерединї;

  - кой ходиш з особов великого сана, ни прилично є ити з нив руно, ай убстань на єден ступляй иззаду нього, аще особа вта сяде, ты стüй, онь докüть ти вта особа ни вповість сїсти;

  - у тых, кого сь навщивив, довго ся ни забавляй, наипаче у хворых, авать у тых, котры роботы много мавуть.

"БУМБУРІШКЫ"
#Иван_Петровцій
 


ПУТЬ У ПАРИЖ

Пiтри ланка наламала
Вếршнi горы тêнґêри́цї.
Завто́ Партiя зобра́ла
Хлốпŷв, жŷн и молоди́цї:
Убира́вуть, тых майгŷ́дных
И́пных, кра́сных ги коси́цї -
Вбы ни га́ньба їх загна́ти
И францу́зŷм заграни́цю.

Дŷйшốв шор и ôд Васи́лю.
Ка́жуть му: "Дай Бо́же, Ци́лю !"
Йди ану́ш, пони́кай свíта,
Вбы-сь ни по́ходив ги дїд ты:
О́бчан быв пятьо́х держа́в –
Дако думать: "Вíдїв Свiту!",
А тот бе́рега Боржа́вы
Ниґда-шу́га ни лиша́в.

Дôмŷ́ верну́в ся наш Васыль.
Сві́тить ся, ги вта форґіта.
"У́пив-ись ? Ци што ся ста́ло?" -
Звíдать го жона́ Марґіта.
"Му́дра жо́но, - каже Ци́льо -
Уд те́бе нич ни утайи́ш.
Путь нас че́кать, моя мила,
Бо йдеме́ мы ...у Париж!"

"Ги тŷв ку́рици зêрно́
Й нам ся тра́фило оно́:
Ку́фры в ва́ндры бы лади́ти !" -
Го́йкали уд щастя дї́́ти.
А́йбо ра́дŷсть бы́ла в хы́жи:
"Ма́мка з Ня́ньком в путь iду́ть:
Чôвкола́ды ôнь з Парижу
Ташкы́ пốвнi привêзу́ть !"

Кôй у Стары́х дїти́ лиша́ли:
Хрести́ли їх и цюльова́ли.
Як у́йшли вон із їх обыстя
Што “грїх тайи́ти" – зарêва́ли...
Як уд сêла́ ся удклони́ли;
Самі́ красно́ ся помолили;
На куму́ лишили хы́жу
И у́дали ся до Парижу.

Йщи темно вон. (Готêль «Пети́т»).
Мо́рґiтов уже мори́т:
"Ва́ську-Сонце, тŷ́лько спиш –
Йти бы, ни́кати Париж!
До́ма-сь го́ден до́ста спа́ти.
Да́ле бу́деш банова́ти!"
Нич ны го́ден быв вчини́ти
Жонї му́сїв полїви́ти.

Раз бы́ла Тốрôня Êйфе́ль.
За нив пŷшли́, у Сант-Шапель:
Там Лôцї ду́мав йти д прича́щю,
Бо зрана бiгав сêґінь на́ще.
А да́ле Лувр: .. и "Монна Лїза"
Глота́ ôд кốтрюв лїзла й лїзла...
Зайшли́ в "Bistrot" туристы сї́сти:
Обы дачого-сь вжек iзiсты.

Туй ке́лнер та́куй гурї́ ни́ми,
Бо хоче знати штô бы зї́ли.
Василь: "Я чув за ваш сохта́ш,
Ож йщи нам бу́ндаш-жабу даш...
Ра́тоты нам - omelette !
Масла, пíкничкы, baguette !
Тай поку́шав бы'м вино́,
Ож яко́є в вас оно́ !

Василь “по Свốму" лопота́в...
Француз - у себе штôсь писа́в ...
На йсе Марґiта позира́ла
Й ни дôвiря́вучи мовчала.
"Францу́зьку-сь нич ни хốтїв вчи́ти.
У вас урок – бiг-ись кури́ти ..." -
Сяк жо́на му́жа докоря́ла.
Кôй принесли́ всьо?! ...замовча́ла.

Васьо́: "Смiшна́-сь ги вта дїти́на:
Пак і́хня бếсїда - лупи́на!"
На йсе, їх ке́льнер на́гле став;
По дốброму попозира́в.
Розгла́див пе́рстом тôнкí у́ста:
"Кобы́ ни Ма́мка была з Ху́ста
Выда́в бы бы́ла туй "лупи́на",
А ни Прова́нська солони́на!"

Мораль у при́шты дуже про́ста –
Ож вчи́ти ся нам треба до́ста,
Бо и́ншак че́кать нас моро́ка!
Исе́, ги-бы́ з єдно́го бо́ка...
Но, хвала-Бốгу, за вту Ма́мку,
Што Путь привŷх ї у Париж,
А Ты, "по-На́шому", Соло́дка
З дїти́нов сôбí говори́ш!

--------------------------------------------------------
12. октôвбра 2022 рока

#Петро_Береш


***
Было давно и такоє, што люди ни знали вповісти, ош коли ся вродили: читати-писати ни знали, за календарї ся товды й ни чуло, и кить йих звідали, ош коли, та казали:
- На Водощї, на Йвандинь, на Сяту нидїлю.., вать - кой ся крумплї вдругоє копали, кой вино вбрывали, кой на озимоє ся орало…
Митьо Брычüв быв доста грамотный, та щи за первої войны, кой го взяли в катуны и уже опридїлили в регімент, при звіданю ош коли ся вродив, нараз уповів:
- Двадцять другого мая изирь вüсьüмсто дивяносто пятого года.
Ині воякы, што ни знали, ош коли ся вродили, повторьовали иппен тото, што майошколованый уд них Митьо уповів:
- Двадцять другого мая изирь вüсьüмсто дивяносто пятого года !..
Митьо ся сердив, айбо нич ни мüг учинити.
А вже пак май у новых часах Митьова ошколованüсть а газдовитüсть му ймак ни помогла, бо в изирь дивятсто сорок четверьому до нас прийшли совицькі ”ослободитилї”, та розумного, ошколованого а газдовитого Митю Брыча уд газдüства ”ослободили”, и вдправили туды де студено, - білых мидвидьüв попасовати.

"БУМБУРІШКЫ"
#Иван_Петровцій

https://t.me/rusyn_rue


ПОКРОВ БОГОРОДИЦІ
Богородиця Покров Свуй,
Над людьми удкрыла,
Ги куй Мамка - діточок,
Нас Собов закрыла...

Сокотит нас уд біды,
Вд битюгу - зціляє,
Наші Душі уд гріха,
Она охраняє.

В смиренії та в молитві,
Будеме просити,
Пречисту - Марію Діву,
Нас Благословити.

Акафисты у церквах,
Будеме співати.
Тебе Владычице Небесна,
У них прославляти.

" Держи Удкрытым Свуй Омофор,
Усе Ты над нами," -
Молиме Тя Пресвятая,
Простыми словами...

#Василь_Попик


ПАСЛИ ДІТИ КОРОВЫ
Кални́к. Сі́льськоє пасло́.
Вон села́ ’го занесло́.
Поточи́на не мале́нька
Тіче́. Во́да ту мокре́нька.
Береги́ травốв встеле́ні.
Тра́вы влі́ті фурт зеле́ні.
Мốчарі із убо́х бốку.
Пуд пасло́м вжек мно́го рốку.
Влі́ті го́ниме коро́вы,
Ді́ти. До́рос до Покро́вы.
Ма́рга пасе́, б’єме́ ка́рті.
А єде́н ни́ська на ва́рті.
Вун коро́вы заверта́є,
Зайшли́ в шко́ду, гет кіря́є.
Так од ра́на, день цілы́й,
Го́нить ма́ргу хлоп малы́й.
Хлоп, бо зна́є вжек кури́ти.
Прốбовав вино́ вун пи́ти.
Ла́є, и́ппен гі друта́рь.
Чо́рный,та гі комина́рь,
Дốкус сốнцьом обпале́ный.
На дурно́є науче́ный.
Ка́рті зна́є би́ти ма́сно,
Гі вели́кий, плює́ ря́сно.
З ножо́м ба́витися зна́є.
В но́рах, гі дику́н іма́є
Ры́бу го́лыма рука́ми.
Леґінь – фі́тькать за дівка́ми.
Поточо́к знав загати́ти,
Да́ле ся боло́том би́ти.
Научи́вся ту плава́ти,
В вốду фе́єша мета́ти.
А скốчити на коня́.
Калубо́м іти́. Дітня?
Солони́ну упіче́
На рожно́ви. Ма́сть тіче́.
Што лем сьись пасты́рь не зна́є.
Сю вошко́лу спомина́є
Вôнь до ста́рых сво́йих рốку.
То бы́ло жытя́, нюврốку.
Нич ся туды́ не боя́в,
Лем од ма́тери втіка́в.
Ма́мка зна́ла ща́пом би́ти.
Ча́сто знав сяк зароби́ти.
То, я вам пуві́м, вошко́ла.
Нись позе́раш ты дôвко́ла –
Ді́ти и́ншакі рôсту́ть,
Асвальто́вый ма́вуть пу́ть.
А́ршув ру́ки їх не зна́ли,
Ко́су і не спознава́ли.
Телефо́н, а не коро́вы.
Сидя́ть в хи́жи вадь в дворо́ви.
Што на кốліна старі́,
Здо́гадавуть сі малі́?

#Володимир_Рошко


***
На сятого Андрія дьüвкы гадали на женихüв.
Метали в потокову воду зелені вінкы, и котрый май скоро поплыве, та вта дьüвка ся май скоро уддасть.
Быв и такый звык, што дьüвкы пудмітовали на хыжню стріху чоловічі пачмагы, кить ся тамкы пачмыгы задержовали, та дьüвка, што йих шмарила, скоро пüде пуд віниць.
Пудходили дьüвкы и до колодязя, зазирали в нього звирьхы, и гойкали:
- Андрію, Андрію ! Уповіш, ош тко ми буде за чоловіка ?...
Сись дьüвочый звык лигінчукы знали, та щи загодя ся спущали
на мотузї ци на ланцови в колодязь, и удтüть грубым голосом угойковали:
- Чорт из пекла из кривыма рогами и оцїльовыма копытома !..

"БУМБУРІШКЫ"
#Иван_Петровцій


***
Літо Бабино чалує
Деньім світлом и теплом,
Файно сонечком цулює,
Йде октовбром напролом.
В травах золотіє листя,
Янтарьовов жовтизнов,
Ги урватоє монистя,
Ги утрачена любов.
Та любов пузньо-осіння,
Котра пестить душі нам,
Красна, тужна, бо послідня,
Гладить нігов серця храм.
Та любов, котру плекали
Вшиткі прожиті рокы,
Бо давно вни ї гледали
І гадали на чічкы.
Латичкы з них одрывали,
Звідали ся чесно їх,
Серенчу од них чекали -
Вірили у дáвньый міф.
Лем доричкы се не знали,
Чом з них латичкы всі рвуть?
Красоту вни даровали -
Се є жíвота їх суть.
Віхорь бавив ся з отавов,
Гомбав гомбалку в саду,
Осінь-дівку золотаву,
Обнимав, ги молоду.
Вна потихьі ґаздовала,
В горах, хащах і полях,
Красну співанку співала -
Смуток прятала в піснях...
А кой всягдьі притихало,
Нучка юй дарила сон,
Там ся вшитко забьівало,
Там бьів иншакьій закон...
Там серенчу свою мала,
Бьіла вічно молодов,
Од любови фурт співала
Была Краснов, Золотов...

čtvrtek 6. října 2022
16:50

#Леся_Адамова_Стецович

20 ta oxirgi post ko‘rsatilgan.

92

obunachilar
Kanal statistikasi