Мій внутрішній голос повільно рахує кроки.
Сріблясті метелики тихо летять додолу.
В ногах виростають бурульки з густої крові.
Немає куди мені йти! Я притулок болю.

Сідаю на лавку, беру сірники з кишені.
Спалахує вогник. Теплò ледь торкає пальці.
Огорнений ніччю, мороз розбухає певно.
Мені дивовижно, нехолодно, біль у сплячці.

Навколо не сніг, а коштовне каміння морем.
Чомусь не виходить підняти замерзлі руки.
На жаль, а хотілося стати багатим скоро.
Усі самоцвіти виблискують сяйвом згубним.

Із неба назустріч крокує прекрасна леді,
Кохана і напівпрозора іде повільно.
І усмішка манить, і очі сумні сталеві.
Протягує руку, торкає плеча: "Ходімо?!"

P.S. Наступного дня у газетах напишуть, що на вулиці Лілій знайшли сорокарічного чоловіка, який помер від переохолодження.