Що ховається в пенумбрі?


Kanal geosi va tili: ko‘rsatilmagan, ko‘rsatilmagan
Toifa: ko‘rsatilmagan


я — @iren_nox 🌚
тут буде моя творчість і не тільки 🤍

Связанные каналы

Kanal geosi va tili
ko‘rsatilmagan, ko‘rsatilmagan
Toifa
ko‘rsatilmagan
Statistika
Postlar filtri




ставлю будильник.
6.30
сподіваюсь проспати.
знову збирати речі, спішити, прощатись...
знову, ніби, втікаєш
від затишку, щастя
на страту.
знову прямуєш
кудись,
ніби старий механізм
                   (без цілі і мотивації)
по закладеній стежці
в нікуди.
знову сльози без сліз,
знову стараємось в посмішки:
"Скоро побачимось" —
                   жертви фрустрації,
що вірять в "так треба".
повіки так важко стулити —
хмарно, місцями опади.
моє небо вже не тримають атланти
і воно тисне і тисне все дужче...
вдих.
видих.
і далі квадратом.
обійняти кота і силоміць віддатися снам,
щоб завтра проснутись в 6.30
і, самотужки здіймаючи твердь,
прямувати
                   на страту.

114 2 7 10 17



Вриваюсь на канал з новим віршем, а якщо враховувати лише моє надбання, то 0,5 вірша 😁


P.S. Іван знову потрапив у саме сердечко своїми прекрасними рядками 💔


📚Рядками Добруцького📖 dan repost
Ми

Ми точки на двох паралелях — зустрітись не доля.
Листочки багряні осінньої віхоли вкрили
вже сáваном мертву надію. Це смішно доволі —
вистава невмілих акторів на власних могилах.

Тому ми сміялись сп'янілі від відчаю. Сльози —
парфуми дзвінкої печалі, їх пахощі в'їлись
у шкіру, змішались із сміхом в есенцію в дозі
надриву — з палітри ізнову з'єднались у білий.

Mox Nox. Обвиває журба, тільки де би не був я,
Фантом віднайде супокій в світлотінях пенумбри.


Ми — смужки на мапах долонь: хіроманти невмілі
скуштують терпкої отрути туги незрадливих.
Ми двоє торкались багаття фіналу — зітліли,
жертовно віддавшись вогню, не діждались на зливи.

Задушить примара розлук — я відчув її пальці:
за душу схопила. О, мила, ти душі рятуєш.
Від кревної смерті втікати далеко не вдасться.
У реквієм "сестро, прийдіть" допишіть. Хай і всує...

©Ірен Нокс та Іван Добруцький
#вірш


"Як безглуздо — ми щасливі, а світ котиться у пекло."

© Твін Пікс


окропить душу падолистом зморена печаль.
а жаль —
оцей безмежний смуток
поміж беріз
і сивих руток
пройде немов життя,
немов години, дні і роки,
протопче стежку до Аїда.
й огида до всіх земних прелюдій,
до подихів, і зморених сердець биття,
най боронить
від смутку, що йтиме назирці,
що стане тінню,
що скрутить душу в вузол.
о, дай мені, богине тиші,
спокою...
навік...

хоч щось, щоб не боліло.

95 0 1 12 20



Мемчики до дня психічного здоров'я ❤️‍🔥


@daenerysg просила техніки самозаспокоєння ❤️

Боротьба з тривогою, техніки "тут і зараз".

• «5-4-3-2-1»: озирніться навколо і визначте:
- 5 речей, які ви можете побачити
- 4 речі до яких ви можете доторкнутись
- 3 речі, які ви чуєте
- 2 речі, які ви можете відчути на дотик
- 1 річ, яку ви можете спробувати (наприклад, лизнути руку)

• «Дихання квадратом»: під час тривоги/стресу наше дихання стає частішим. Щоб його внормувати спробуйте вдихати протягом 4 секунд, затримувати дихання протягом 4 секунд, видихати протягом 4 секунд, затримувати дихання протягом 4 секунд і так далі.
Схожу техніку пропонувала одна психологиня: в ній вам може допомогти телефон, який зазвичай під руками і має форму чотирикутника. Спробуйте повільно проводити пальцем по сторонах телефону і вдихати на короткій стороні, а видихати на довгій (робити так, поки не стане краще, або мінімум 4 цикли).

• Техніка "лимон": уявіть, що в лівій руці у вас знаходиться лимон. Стисніть руку в кулак так сильно, щоб з лимона почав капати сік. Ще сильніше. Ще міцніше. А тепер киньте лимон і відчуйте, як ваша рука розслабилась, як їй приємно і спокійно. Знову стисніть лимон міцно-міцно... Так по 3 рази кожною рукою.

• Техніка "тремор": коли нам страшно/тривожно в нас починається тремор і ми стараємось його опанувати. Проте спробуйте спеціально і сильно потруситись (руками, ногами і всім тілом), для того щоб вивільнити це збудження.

Будьте здорові і бережіть себ
е 🤍


Скоро (10 жовтня) буде день психічного здоров'я. Можливо вас цікавить якась тема? Я могла б висвітлити її тут)




"У мені не було жодної чистої, зрозумілої емоції, окрім хіба що жадоби та, можливо, всеохопної відрази. У мене було все притаманне людській істоті — плоть, кров, шкіра, волосся, проте розлад моєї особистості був настільки сильним, так далеко зайшов, що зникла нормальна людська здатність співчувати, стала жертвою повільного й навмисного винищення. Я просто імітував реальність, був грубою подобою людської істоти, працював лише якийсь тьмяний куточок мого мозку. Відбувалося щось жахливе, але ж я не міг зрозуміти чому — не міг збагнути."
©Брет Істон Елліс «Американський психопат»


Association of poets - інфо dan repost
Вирішив вкрасти тимчасово взяти для користування ідею Кілдунчика про топ-10 його улюблених віршів.

Так вже вийшло, що саме вони викликали і далі викликають у мене позитивні емоції про прочитанні, усі знаю напам'ять, усі періодично прокручую в своїй голові.

Читайте)

1.
Коля Дендак - "Торін"

2.
Kvazartsevam - "Аut viam inveniam, aut faciam"

3.
Kildun4ik - "Фея"

4.
Растаман ІТСИСТ - "Дао"

5.
Масюра Юлія - "Ковток сонця"

6.
Ірен Нокс - "Зелень Шеєле"

7.
Іван Добруцький - "Опинившись перед..."

8.
Єва Верле - "Лоції"

9.
Лисичка - "Біла тиша"

10. Олександр Стукало - "
Зайва фора на старті"

#вірші


Несподівана зустріч — найменша ймовірність поділена навпіл.
Твої сонні обійми у мерзлому місті, що студить мій запал.
Твої губи, що стали останньою пристанню зрадниці-мавки,
що осліпла і кинула світ, який так намагалась спіймати.


Прочитала за пів ночі і кінцівку залишила на сніданок 🤪

Досить непогана книжка, але на один раз. Сама сюжетна лінія цікава, подекуди занадто нереалістична (але це ж художній твір, а не стаття в газеті, тому ок), деякі банальності бісили, деякі дії були передбачуваними, але загалом враження після прочитання позитивне)

Динамічно, яскраво і з загадкою, можу сміливо радити до прочитання ❤️‍🔥


Колись і цей світ догорить у складних паралелях
одвічних ілюзій, мов подих останній (нарешті)
легень довгожителя. Певно тоді ці промерзлі
частинки відтануть ціановим сяйвом — тире і

три крапки. Надія? Померла. А поки складаємо в папки,
сортуємо їх в алфавітнім порядку, чи краще
за кольором, формою? Трясця! Це складно. Хіба ти
не бачиш цих рис ентропії за видимим фальшем?

Дарма Гіппократ в них вимірював флегму і сангву.
Чи здатна безмежність вміститись в чотири когорти?
Чи можна мільйони півтонів зрівняти лукаво
у чорне чи біле? Закочуєш очі. Кого ти

принизив? Його чи себе? Ми суспензії вчинків,
емоцій, чеснот. Гомогенними бути — не наша
природа. В архівах душі є гріхи. Та не звикнуть,
що поруч із ними любов і смирення (пропащі).

***
Я зранку вдягаюсь в ненависть — мій будній спецодяг
п'ятсотий вже день. Замість кави — новини, що гріють
чи мучать. Як завжди, реальність до горла підходить
нудотою. Гнів. Що породжує впевненість в діях

і помислах. Гнів, що не згасне. Чим міряти вас, як
не чорним? Ніяк не назвеш, окрім зло. Можна гратись
поняттями в мирні часи, та тепер біомасі,
щоб ми могли жити, лиш кара, ненависть і страта.

©Ірен Нокс


VіRшоMETRія dan repost
Щиро вітаємо переможців:
1 місце - Швець 🪡🧵🔥
2 місце - Іван Добруцький 💙
3 місце - Ірен Нокс 🌺
Ви чудові! 😍😽😋🎨


Чорна кішка

Назовні сіріло. Село ще сопіло, птахи позіхали
й виводили спішно останні акорди. Агатова постать
блукала у пошуках скарбу: як завше шукала ночами
добірне зело, що насичене першими росами вдосталь.

Вона була чорною кішкою (тригер між темного люду).
Боялись її "нечестиву і грішну", хрестились, плювались,
та йшли за порадою, поміччю. Тільки вночі, бо ж осудять
сусіди, що "відьмі" несеш свого смутку блискучі опали.

Несли їй крім смутку задушливий кашель, неплідності горе,
мозаїки ран. Поспішали заглянути в очі-смарагди,
що спокій вливали у спраглі серця, й загубити у чорнім
волоссі всю слабість. Та замість любити все вади шукали.

Хіба ж альтруїстка? Казали, що бабця навчила по травах,
а батько, напевно, читати. Вродлива, освічена, мудра...
Травниця, цілителька? Відьма! Вердикт непохитний. "Хвала нам!
Коханці диявола — кару!" Втішалися дурні, Іуди.

Постукали в двері вчорашні клієнти, не з болем й сльозами —
з вогнем. "За зв'язок з сатаною присуджено страту. Виходьте!" Їй страшно
і гидко. Так звіку влаштоване людство: шукають все знак чи
прикмету, щоб знищити те, що лякає, чуже чи невчасне.

Що роблять із зайвою кішкою? Камінь приніс хтось і швору,
і відьму пригнали на міст. Просила у стада одне лиш
бажання — сказати їм декілька слів. "Як це тіло бадьоре
у сірім намулі — так ви зогниєте у власній постелі!"

Над плесом відлуння болючого крику стояло ще кілька
годин. Такі п'яні від дійства сміялись: збудила юрму так
смертельна спокута невинної жінки. На їхніх повіках
ще радість, але за селом перший щур скоро здохне у муках.


©Ірен Нокс

#вірші


отакі новини на сьогодні 👀

20 ta oxirgi post ko‘rsatilgan.

46

obunachilar
Kanal statistikasi