Психологія — це про свободу


Channel's geo and language: not specified, not specified
Category: not specified


...якщо користуватись нею правильно і доповнювати знаннями з інших галузей.
Психолог і арт-терапевтка Дарія Селищева. Записатись на консультацію: @dahuanna
🇺🇦

Related channels

Channel's geo and language
not specified, not specified
Category
not specified
Statistics
Posts filter


Forward from: Соціальний рух
​​Безкоштовні психологічні консультації від «Соціального руху».

🏠Психічне здоров'я — запорука успіху в боротьбі за свої права. Один з напрямків допомоги «Соціального руху» профспілкам — це психологічна підтримка.

💚 Не всі можуть оплатити послуги психолога. Проте кожний і кожна, незалежно від фінансових можливостей, мають право на доступ до якісної психологічної підтримки.

🪑 Ви маєте право отримати до 10 безкоштовних консультацій від нашої психологині (по будь-якому запиту), онлайн або офлайн у Львові, якщо:

✔️ ви належите до профспілки
✔️ ви жінка, яка опинилась у складних обставинах
✔️ ви винаймаєте житло (в такому випадку, можливо, вам буде корисно зазирнути на канал Спілки Орендарів Житла)
✔️ ви — студент або студентка (можливо, вас також зацікавить канал незалежної студентської профспілки Пряма Дія)
✔️ ви є вимушено переселеною особою
✔️ вас незаконно звільнили або ви зазнаєте від керівництва утисків (можливо, вас зацікавить канал нашого активіста Віталія Дудіна про трудові права - ТрудовікUA)

👉 Подати заявку на консультацію психолога.

🤝 Проект втілюється за підтримки Данського Інституту Партій і Демократій (DIPD).


Запрошую всіх, хто відноситься до вказаних у описі груп:


Ну золоті ж слова

Так, стереотипи нам потрібні, шаблонні реакції дозволяють не вдаватися до творчості кожного разу — ти просто відповідаєш по скріпту, тобто автоматизуєш процес. Але стереотипи ведуть до несправедливого ставлення, коли не бачиш особливе-неповторне, а кладеш всі явища (або всіх) на прокрустове ложе звички.


Ну що, завтра починається перший модуль курсу від ГО Інсайт по роботі з ЛГБТК+ та іншими вразливими групами населення, я, як завжди в передчутті чогось дуже крутого, у трохи піднесеному настрої🌈🌿

...а сьогодні слухаю заняття Олени Тараріної по роботі з травмою✨

Вересень - час вчитися


Люби мене більше всіх

Інколи нам хочеться щоб близька, любима людина любила нас дуже сильно; щоб ми були в неї на першому місці, найлюбиміші. Тоді з переляку втратити цю людину можео робити різкі імпульсивні дії. Адже нам кортить бути намбер ван для людини - і в багатьох аспектах, в усіх бажано. Нехай любить тільки нас, нехай кохає до нестями і тільки про нас думає.

Але насправді в нас потреба - бути на першому місці в тих, кого ми любимо, лише в одному-двох, ну трьох аспектах. В усіх інших - не так важливо. Умовно:
Нехай би собі говорила годинами а з подругою, якщо я точно впевнений, що вона з нетерпінням чекає той єдиний на тиждень на вечір, коли ми будемо тільки вдвох. Або з другом.
Нехай би собі гуляв зі своїми (по)друзями, якщо я точно впевнена, що він буде зі мною чесний або не віднесе туди ресурс, який ми домовились ділитися між собою (і я не про гроші).


А іноді на першому місці бути взагалі не потрібно... Достатньо бути одне в одного третіми, якщо разом тепло і, як то кажуть, ресурсно.

Але ми ображаємось. Ми жадаємо всієї уваги близької людини. Справа в тому, що всередині багатьох із нас сидить такий монстр - Страх Бути Покинутими (поселений в нас і вигодуваний батьками і суспільством, яке не дало їм і нам навчитися виражати свою любов).

Цей монстр отруює душу відчуттям безпорадності значно більших, ніж є насправді. А ще самотності. Коли він тут - ми ніби покинуті кошенята. І він так лякає нас, що навіть якщо з'являється перспектива, що монстр знову прокинеться, нач охоплює жах. Адже страх - лякає.

Через цього монстра - науково кажучи, через травму відкинутості (рос.: травма отвержености) - наше бажання бути най-най-найлюбимішими, - стільки претензій, сумнівів і конфліктів ревності.

А ще звідси - втрата довіри до людей як таких.

В самому крайньому випадку люди з такою травмою мають нарцисичний розлад, не відчувають частини емоцій своїх і інших, і їм постійно потрібно бути в центрі уваги, вражати всіх своїм якостями та бути най-найкращими, або, якщо не люблять, то хоча б най-най-нещаснішими.

Перше, що можна зробити, щоб собі допомогти - почати відстежувати цього монстра, його вплив на нас, через який ми втрачаємо землю під ногами. Спіймати в спогадах або в ситуації момент, де монстр відкрив очі.

Що його розбудило? А що в цьому "що"?

Пригадайте таку ситуацію, де монстр Страху Бути Покинутими вас захопив. Запитайте монстра всередині вас:
- що йому болить
- чого він добивається
- і кого своїми корявими діями намагається захистити (скоріше за все там буде ви-дитина у якомусь певному віці і певній ситуації з минулого). Який самий перший спогад, де були схожі відчуття? Намисто нашого досвіду дуже цілісне, одна намистинка низається до іншої, обидві схожі - все розкладається по поличках асоціацій і категорій.

Відповіді монстра точно будуть цікавими.

Якщо дійсно навчитися захищати ту дитину інакше - хватка монстра ослабне. Але якщо чесно - там ціла наука


Forward from: 🧠 Интеллектуальная психология с Екатериной Шумаковой
🕊 Обращение или Гайд к вашей психике во время войны

Дорогие читатели, сейчас, вы, наверное, пытаетесь переварить весь ужас происходящего. Поэтому сегодня я расскажу, как это сделать.

Никак. Война потому и является одним из самых страшных явлений для человечества, что индивидуальная психика не может переварить такие огромные, групповые эмоции. Так что речь, скорее, пойдет о том, как сохранить собственное ментальное здоровье в текущих условиях.

Что технически происходит внутри вас?

Индивидуальная психика VS коллективные процессы = неравный бой. Представьте, что вы пытаетесь запустить игру на слабом компьютере, который её откровенно не тянет. Что произойдет?

В лучшем случае, игра всё-таки загрузится, но будет так тормозить, что едва понятно, что происходит и едва можно чётко что-то рассмотреть.
Это то, что, возможно, происходит с вами, если вы чувствуете себя потерянным, переполненным, вам сложно сосредоточиться и заниматься обыденными делами, которые обычно не вызывают затруднений.

В худшем случае, на экране невообразимо долго будет висеть черный фон или лого студии-производителя. Что можно сравнить с полной дезориентацией и сильным ухудшением состояния ментального здоровья.

Или, компьютер с жалобным писком умрёт. Всё, сознательный контроль отключился. Это можно сравнить с неадекватным поведением участника бешеной толпы или с клинически значимым ухудшением ментального здоровья, при котором стоит обратиться к врачу, чтобы снова запустить компьютер.

Что делать?

Самый очевидный ответ - перестать запускать на бедняге эту игру. Это кажется невозможным, потому что она изначально запущена не вами, а принудительно. Развидеть реальность может только страдающий шизофренией в фазе психоза. Но кое-что сделать можно.

Давайте вспомним, что даже слабый компьютер способен к параллельным процессам. В нашем случае это обеспечение жизнедеятельности, работа, общение и т.д.

Как часто вы сами переключаетесь на окно с подвисающей игрой, в ущерб остальным процессам? И насколько это целесообразно и эффективно?

1. Первое и самое очевидное - уменьшить количество добровольных открываний зависающего окна.
Фильтруйте новости, всегда имейте в виду, что среди них могут быть фейки (их много, в том числе видео), ограничьте частоту поступления новостей. Например, два раза в сутки.

2.1. Анализируем фазу действия.

Почему происходит зависание? Вы в стрессе, связанном с нарушением чувства безопасности. Активирована реакция “бей, беги или замри”. Но кого бить, непонятно (оппонентов в соцсетях?). Куда бежать, неясно (заграницу? в глухую деревню?). Где спрятаться и как понадежнее замереть, вообще туманно.

Действия не совершается. Стресс продолжается и нарастает. Продолжительный стресс это очень вредно, вы и сами знаете. Он может привести к проблемам со здоровьем, клинической депрессии и другим серьезным последствиям. А значит:

Пребывая в постоянном стрессе, вы никому не поможете, а себя угробите. Поэтому действие надо совершить. Какое? Разбираемся далее ⤵️

#война #мир #самопомощь


Forward from: Пряма дія | Незалежна студентська профспілка
Студенти, учні та освітяни!

Пряма дія вітає вас із 1 вересня — Днем знань!
Розпочинається новий навчальний рік, що символізує нові можливості, нові досвіди й нові виклики.

Новий навчальний рік — час розширювати горизонти, отримувати нові знання і досвід, які допоможуть у майбутньому. Нехай цей рік принесе вам нові відкриття, цікаві проєкти і незабутні моменти студентського життя.

Для викладачів це можливість передати свої знання та мудрість новому поколінню, надихнути своїх студентів на досягнення великих вершин. Ваша праця — це вклад у наше спільне майбутнє, і ми вдячні вам за вашу відданість і професіоналізм у буремні часи.

Бажаємо всім вам сил, здоров’я, натхнення і успіхів у новому навчальному році! Нехай цей рік буде для всіх плідним, сповненим радості та досягнень.

Пам'ятайте, що якими не були би ваші труднощі на шляху до здобуття освіти, їх завжди можна вирішити спільними зусиллями та солідарністю студентства всієї України.


В День Знань навчаюсь ✍️
Курс про роботу з ВПО від Олени Тараріної


Якщо людина не отримує нового досвіду, вона йде тим самим шляхом і відтворює ті самі патерни поведінки, які їй добре знайомі


З тренінгу по протидії Гендерно Зумовленому Насильству від ГО Інсайт


Відчуття невизначеності щодо майбутнього свого життя виявляє наші страхи та сподівання; відчуття невизначеності щодо відносин виявляє проекти.

Фантазія "чим завершиться ця історія" — не втеча, а намагання повернути собі ґрунт під ноги.

В стані сильної тривоги неможливо ні діяти, ні думати, ані відчувати аутентично.

Існувати з точки спокою всередині себе вийде лише тоді, коли під ногами знов буде земля.

Заземлення дійсно працює.


Доречі, ніколи не виходжу з сесій виснажена — навіть якщо втомлена фізично або інтелектуально. Навпаки, помічаючи силу в людях (а вона є навіть у самій зламаній людині. Тільки треба знати, де шукати), — наповнююся, надихаюся.

Дихаю вільніше.

Я бачу, як люди повертають собі свою силу та цілісність, енергійність, або навпаки, спокій.

Насправді вони роблять це великою мірою самостійно, адже терапевтичним процесом керуємо ми вдвох, і багато що залежить від клієнта Що може бути краще за відродження людині? Не знаю, не бачила.

Хоча травма залишила в мені важкі спогади, я повертаюсь до них, дозволяючи собі потроху відживати горе та сум. Так, я не люблю явища, які викликали в мене флешбеки — але не більше, ніж людина, яка зіткнулася з чимось неприємним і має засади не довіряти його ознакам. Тобто в рамках нормальної реакції на загрозу, про яку знаєш.

Флешбеків немає. Травму подолано. Я перегорнула цю сторінку. Тепер я допомагаю іншим. І пишу. І готую. І спортом займаюся. І роблю ще багато різних інших речей. Обожнюю проводити час зі своїми. І з чужими, і взагалі людей люблю, і навіть довіряти вмію.
Такі справи🌸


Вина, сором та комплекси

Напевно одна з супер здібностей, які я в собі не те щоб усвідомлено, зате вперто розвиваю – вміння не паритися.

Щось не вийшло чи вийшло не так, як хотілося - well, сьогодні так – завтра буде краще. А що було б, якби переживала ще й із цього приводу?

Якщо щось десь не встигла чи "не дотягла" — значить на те були свої причини. Об'єктивні. А що було б, якби звинувачувала себе та соромилася?

Вина, сором, невдоволення собою — ні-ні-ні, дякую, не треба. Всі ці речі виховували в нас у дитинстві, щоб нами було легше керувати, вони виконали свою функцію і тепер це скоріше марнотратство сил.

Тобто, звичайно, повна хакуна матата теж не варіант; сором трапляється і в таких безсоромних, як я; вина – коли переступаєш через свої принципи – теж дієва штука. Взагалі вина необхідна, щоб залишатися у межах своєї моралі і не конфліктувати з самою собою.

Але все має бути в міру. Нехай воно краще буде, як говорив філософ Михайло Петров, людинорозмірне (человекоразмерное). Тобто мені-розмірне. А не їсти себе поїдом з подвоєною силою голосів усіх дитячих значимих дорослих.

Як кажуть майстри медитації, працюйте з тим, що є у вас. Замість класти себе на прокрустове ложе ідеалів. Спробуйте це там, де поки що так не виходить. Від цього легшає


НАЩО НАМ МИСТЕЦТВО І ЯК З ЦИМ ПРАЦЮЄ АРТ-ТЕРАПІЯ (ч. 2)

Друга функція мистецтва: давати куди втекти. Так само, як самогубство, нереалістична закоханість і наркотики. Ми звертаємося до кіно/музики/тощо, щоб дати собі відчути те, чого не вистачає в житті, але в них є потреба. Добудовування нестачі. Втеча.

Один з самих тяжких моїх періодів у житті відзначений відчуттям нестабільності і непевності в завтрашньому дні. В мене зашкалювала тривога, я не могла їсти-спати, не знаходила собі місця, боялася залишатись сама... Тоді хтось із друзів порадив мені відеогру Journey, яка виявилася терапевтичною для мене. Там закладено багато відчуття польоту, свободи, простору. Неба й драконів. Відчуття сходження на гору й перемоги над всіма негараздами. Естетичне переживання величного. Зрештою — відчуття безпеки. Краєвиди під красиву музику. І знаєте, та гра стала моїм порятунком. Це доречі звідти арт на фото.

В мене подруга замість кидатись з головою в буремні романи з аб'юзерами, грає в симулятор побачень. Інша читає любовні романи сучасних письменниць феміністок, щоб додати в життя емоцій від здорових відносин з чоловіками. Коли певні події в житті створюють напругу, не дають задовільняти емоційні потреби, коли нам потрібен певний досвід, а його нереально створити в житті — ми можемо добрати це в книжках, іграх, музиці. Надбудова над реальністю, куди можна втекти: ось друга причина звертатися до мистецтва. Арт-терапія працює з цим також. Але там це ще більш ефективні ресурсні практики, бо вони контрольовані спецалістом.

Одже. Причин дивитися фільми, слухати музику, читати книжки, грати в ігри... — їх всього дві.

- проживати накопичені емоції, які тяготять
- добирати нестачу емоцій, станів (так званий ескапізм)

Насправді одне запросто може переходити в друге. Але це дуже різні процеси: коли ми занурюємося в своє, болюче, і коли додаємо собі те, що не можемо взяти в житті.
І ми можемо використовувати це свідомо. Саме цим (в тому числі) і займається арт-терапія — розробкою методів максимально продуктивного і цільового використання мистецтва для блага особистості.

Але на рівні спонтанних інтуїцій, всліпу, ми займаємося цим усе життя. Для того й існує мистецтво❤️


НАЩО НАМ МИСТЕЦТВО І ЯК З ЦИМ ПРАЦЮЄ АРТ-ТЕРАПІЯ (ч. 1)

Ви коли-небудь задумувалися, нащо люди взагалі читають/слухають музику/грають? Для мене це довго залишалося цікавим питанням, а згодом, під час вивчення психології, з'явилося цілих дві відповіді.

Перше. Іноді обираємо певний медіа- та інший контент і ширше — мистецтво — щоб пережити закладені там емоції. Слухаємо на репіті дуже сумну музику, хоча, здавалось би, в житті все більш-менш добре. Потреба суму.
Дивимось фільми жахів, щоб впорснути дозу адреналіну - потреба відчути себе живим. Або відволіктись від реальних жахіть: повсякденої відчуженості з рідними, хвилювання за друзів на фронті.

Просто у вас є емоції, яким немає місця й часу у вашій повсякденності. Але вони всередині, вони вам болять, накопичуються, під вечір обертаються важкими думками або сильними бажаннями. Ви можете дивитися драматичний фільм про горе когось ДУЖЕ не схожого на вас, але проживатимете своє, бо там потрібні саме вам складні відчуття.

Ці відчуття, довербальний досвід, збуджують нашу частину мозку, яка відповідає за тривогу, але фіксує інформацію дуже глупо і не здатна її переробити: амігдалу. Ситуації, які нас не відпускають, ці непрожиті відчуття не дають жити спокійно, портять нам сон, приводять до депресій і тривожностей, до психосоматичних проблем (стрес - зниження імунітету - ламається там, де крихко). А переживання травмуючих подій можуть призвести до ПТСД.

Мозок хоче вивільнити цей досвід, перевести його на підкорку, де досвід, будучи опрацьованим, вже не буде шкідливим. Можна все те проговорити, але ефективніше його прожити. Хоча там не завжди все так просто і не завжди безпечно в це занурюватись. Тому арт-терапія це підрозділ науки психології, а не просто розважальне малювання. Працювати з фахівцем - безпечно.

Дати простір для відреагування емоцій, які накопичилися — одна з цілей арт-терапії, де розроблені методи свідомого і ефективного використання мистецтва з такою ціллю. Те ж саме стосується не лише "споживання" мистецтва, а ще й його створення (і це навіть ефективніше, але знову ж таки: там все не так просто). Але це тільки перше. Далі буде


Способи заземлитися. Вони для травмованих осіб, але вправи підходять всім, при всіх негативних станах. Мені допомагає вправа "Безпечне місце" і концентрація на диханні💙


Отаке




(То ж, мій ПТСР, про який розповідала вам останні тижні, вилікували, і зараз ми цю історію завершуємо. Попередня частина історії тут, перший в цій гілці тут).

Я стала новою версією себе, і відкрила в собі бажання і сили допомагати людям. Я давно знала, що в мене дуже сильна емпатія, надчутливість до переживань співрозмовника. І вкупі з досвідом лікування травми… Тут не вистачає одного компонента: це системні знання.

Насправді пішла вчитися ще раніше, коли розбиралася зі своїм ПТСР. Хапалася за кожну нагоду вивчити щось у людській психіці. Безкоштовні та платні курси, семінари, вебінари, групи навчальні, супервізійні та групи підтримки — все, до чого могла дотягнутися. Підмічала, конспектувала, обговорювала зі своєю терапевткою, ділилася, доречі, і з психіатром, — я вже дивилася на них як на колег в тому числі. Товаришувала з іншими психологами... Відтак, коле підтримки розрослося. Я побудувала фундамент нової реальності на місці зламаної старої.

Це все ще був 2022-й. Влітку в Польші я провела свої перші заняття — з дітьми біженців. Вони малювали мені чудовиськ і створювали казки. Ох, як це було захопливо. Проте, мені було надто складно з дитячою групою, і я пішла працювати з дорослими та підлітками. В осени 2024-го я поступила на магістратуру за фахом "практична психологія", паралельно проходила курси у крутих терапевток. Будувалася моя професійна ідентичність.

А чи нормально такій неідеальній людині бути психологом? — спитає хтось. Ти ж психолого, ти маєш бути ідеально пропрацьованою...

Я відповім — психологи теж люди, і ми постійно працюємо собою. Ходимо на супервізії та інтервізії, вчимося, рефлексуємо. Здорова особистість — це процес, а не результат. Знати, як щось починити та вміти це зробити на практиці — різні речі. Ніякі знання не замінять власного досвіду, і самий кращий для вашого запиту психолог або психологиня — це людина, яка зіткнулася з тим самим, і перемогла.
🕯️🌾🍄☕️




Пока веришь в собственное всемогущество и берёшь на себя ответственность там, где твоей власти на самом деле нет — ты не в контакте с реальностью. Внутри многих из нас живёт такой гномик с горящими глазами, который при любой возможности утверждает свою власть. Пусть даже и просто в фантазиях. Я говорю об удовольствии от самообвинений ("я неудачник"), удовольствии от самопринижений ("я самый несчастный на свете", "я самая дурная дура из всех дур", условно говоря) и удовольствии от побед ("это я всего добился, я сам" — нет, не сам, во многом причиной являются обстоятельства).

Правда в том, что мы можем повлиять не на многое. Есть ещё и:

- системные неравенства: женщин и мужчин, детей предпринимателей и детей бедных родителей, людей травмированных психологически в детстве и не имеющих спектра инструментария коммуникаций, доступного тем, у кого было всё более-менее гладко;

- неравенство привилегий в духе - устроиться на работу легче людям с конвенционально привлекательной внешностью, гетеросексуальным, чем открытым геям;

- наконец, экономическое устройство общества, где нет, не каждый имеет шанс разбогатеть - потому что стартовый капитал доступен далеко не всем, большинство - и это никак не связано с их качествами - будет до конца жизни зарабатывать деньги богатому меньшинству на оплату курортов, и оставаться при этом нищими.

Такое устройство мира поддерживают политики и люди, у которых миллиарды денег и власть. Политтехнологии. Идеология. Маркетинг. И никакое "самосовершенствование" не исправит эту ситуацию, не обманывайте себя. Предмет психологии — это здоровье отдельной личности, а справедливость в мире и доступ к ресурсам — предмет социологии и всяческого активизма.

Это не значит, что все должны быть активистами, это большой труд, часто неблагодарный и потенциально травматичный. Но пока человек не откажется от идеи, что всё зависит от него — учитывать обстоятельства он будет нереалистично. И страдать будет там, где можно а) принять, б) что-то менять, но не там — не в вопросе твоего персонального спасения — Актор даже не ты, а целое сообщество тех, кому эти изменения позарез нужны.

В этом плане очень хороший инструмент — круг контроля. Вдумываться в него и почаще перечитывать, возвращаться к нему в минуты, когда тяжело — и путы самокритики и обмана со стороны того самого гномика с горящими глазами постепенно ослабнут.

20 last posts shown.

50

subscribers
Channel statistics