Двір відкриває зубату пащеку й випльовує тротуар
Обережно ступаю з плити на плиту, оминаючи лаву
Старенькі кросівки знають дорогу в темний улюблений бар
Хоч дорогу додому я і сам зазвичай не згадую
Там на мене чекають. На губах причаївся хитрий пароль
Що вселився у пам'ять, замінивши прізвища родичів
Та й рідню таку мати як я - господи боже боронь:
Сім гріхів на хвості, гострий зір завжди лише поночі
Відсуваю в пустому підвалі бетонну важезну плиту
І тріпоче у ніздрях запах гашишу і чистого пороху
На Хрещатику тут, по Той Бік, я спочинок на вечір знайду
Крок-пароль й мене Всесвіту Пустка ласкаво огорне
Зграя покидьків, ватага голодних на світло невдах
Запах поту і крові, запах Темного Світу, запахи болю
У кутку сидить Хтось, у очах в нього фарт, поклик смерті й азарт
І здіймаються роги колючі гілками над головою
Посміхаюся щиро і шкірю нерівне та гостре ікло
Можна зняти весь мотлох, що хова мою шкіру і голову
Тут покручі всі, тут можна своє не ховати нутро
Можна розправити крила, що ховались під одягом
Панцир зблисне на світлі убогих, настінних свічок
Гострі крила здіймуться, торкнуться пазурі стелі
На картинах настінних останнім світанком блищить Рагнарок
А на губи лягає присмак жінок із місцевих борделів
Синьочолий Бармен посміхнеться, завидівши скарб
І наллє як завжди в кухоль з дерева пива і параної
Він як ми - сучий виродок та божий нещасний бастард
Я кивну: Вісім кухлів за стіл, і ще десять "з собою".
На тур
@loserspoetry @cherry_poetry вдячна за боротьбу 🥰
