▪️ВІТРЯНА ЛЕГЕНДА ▪
— — —
віра у Вітра ятрить мені серце,
тому розкажу вам легенду одну. . .
— — —
у нашому місті вирує легенда із давніх-давен:
у центральнім кварталі, на розі шести перехресть
на вулиці Вуличній, номеронадцятий дім,
квартира чи нумероцята, чи нумеросота,
та точно відомо,
що поверх дев’ятий.
Через кляту квартиру, в будинку на розі
західно-східного вітру,
будинок назвали «дім Вітра»:
ніхто пана Вітра не бачив,
та знають геть всі,
ніхто не зустрів його ще,
проте все розкажуть про нього.
— — —
Вітра квартира схожа на давній храм,
свічки уночі так палають, неначе
Сонце заходить до нього;
свічки рано-вранці гаснуть так швидко,
наче він,
пролетівши зі спальні на кухню,
їх всіх загасив.
Прочинена фіранка,
бо вхід до квартири
давно взяли в оренду цегли,
але чомусь за сталевими дверима;
тому виходить, кажуть (вилітає!)
пан Вітер крізь вікно.
І ходить Вітер непомітно (літає ж бо!)
відчуєш крок його неначе
легенький подув доторкнеться до руки.
Не бачив люд — кажу вам — і не знав у вічі,
та впевнені,
пан Вітер — гурман!
На сніданок — серпанок
з ранкової річки,
на полудень — страву масних димарів,
а вечеряє, кажуть, у балці чи в місті:
чи димом багаття,
чи паром гарячої кави.
Обожнює Вітер дощі,
коли зловить у подуві декілька крапель,
що вирішили впасти з балкончика дому.
На подив, ненавидить пан хуртовини та хуги.
Спілкується — вірять — так швидко неначе
зіскакує з поверху й знову на дах,
в думках наче лист серед бурі
метається (певне, літає!);
співрозмовника словом
неначе тайфун
пригортає.
Читає — всі впевнені (точно?) —письменник!
так швидко весь текст поглинає немовби —
як мовлять — сторінки зірвати силується.
— — —
стукіт — металевий відгомін
«Не смій, не заходь до квартири його!»
стукіт — легкий вітерець крізь шпарину
«Помреш, бідолашний юначе! Не йди!»
стукіт — дві цегли на підлогу впали
«Що робиться, люде? Де гуркіт?»
стукіт — руйнується оренда цегли
«Замовляйте на нього у церкві!»
— — —
Тишу порушують кроки вітрові,
тому що перед паном Вітром
входжу безшумно.
Зайшов — і неначе у храмі,
освітленим міріадами свічок,
обпаленими стосами паперу висланім,
всі меблі розвалені,
всі квіти обвітрені,
картини обпалені.
Посеред вітальні пан Вітер,
стілець під його неземними ногами,
навколо його стратосферної шиї
юрба зі шматочків рукописів плине.
Пан Вітер здіймається аж за кордон
тропосфер, думкосфер, життєсфер і до . . .
. . . стук стелі, шибки вилітають, стілець розламався
пан Вітер здійнявсь . . .
випадково, злетівши у напрямку центру планети:
пан — прямісінько в пекло
слова — крізь фіранку
думки — крізь свічки
І я намагаюсь зібрати папери,
і я чую крики позаду себе,
і я . . . і мені . . .
п е р е х о п л ю є п о д и х
Сон бачу — в нім я —
повернувшись до міста,
легенду почув
і так хочеться вам розказати легенду. . .
2018
Copyright: Чурков Максим
#літературне_горнило
